Basic HTML Version
Іван
КЕДРИН
З ПАРАДОКСІВ УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ
Для існування й розвитку преси треба двох основних речей:
свободи слова й друку та грошей. Коли є відповідні фонди, то можна
знайти і доброго редактора, і фахових співробітників та дописува
чів. Коли ж нема свободи слова-друку і працівники пера наражені на
переслідування за переступлювання межі дозволеного існуючою
політичною владою — преса мусить пахнути „казенництвом",
ставати односторонньою і безбарвною.
Староримська приповідка „Inter arma tacent musae" (коли
говорить зброя, мовчать музи) стосується також преси, як однієї
з ділянок творчої культури. Свободи вислову потребує і науковець, і
письменник, і мистець. Політична свобода і розвиток культури
тісно пов'язані між собою — це давно загальновідома істина.
А проте в історії української преси був період дивного
парадоксу. За Польщі між двома світовими війнами не було
свободи слова-друку. Критика внутрішньої національної політи
ки уряду, зокрема польської колонізації — військового осадниц-
тва й цивільних колоністів, фінансованих державним „Банком
рольним", — шовінізм польського римо-католицького духовенст
ва, фальшування державними органами влади виборів і статистики,
всі справи, зв'язані з військом, різними його родами, військовою
політикою і станом війська — на все було накладене табу і його не
можна було порушувати. Спочатку у Польщі для української преси
існувала превенційна цензура, себто треба було пред' являти
дирекції поліції щіткові відбитки сторінок перед віддачею їх на
машину. Це затримувало вихід газети, бо треба було чекати на
повернення тих сторінок від поліції та здебільшого ще викреслю
вати перекреслені цензором червоним олівцем місця і технічно
якось пов'язувати текст. Але заощаджувало кошти, коли скасовано
— ніби концесію для нашої преси — превенційну цензуру і можна
було друкувати газету швидше. Тоді поліційна цензура викреслю
вала небажані їй статті і речення, забирала з кіосків передані туди
числа. Треба було друкувати другий наклад з білими плямами, які
46