Basic HTML Version
доказом того, що людини як такої знищити не можна. Можна
загнати деякі риси її душі в підпілля, але вони відживають знову при
першій сприятливій нагоді.
М. Шлемкевич навіть готовий бачити деякі позитивні наслідки
большевицької дресури. Він думає, що цей режим „дисциплінував
людські душі догматикою і логічною схолястикою, винищуючи в
них почувально-настроєву душевну отаманщину". Він мав би
вишколити критично і логічно думаючі уми, необхідні для
державного будівництва, хоч, з другого боку, сталінська практика
виробила в них переконання, що політика —це тільки насильство.
Шлемкевич думає, що нинішній стан є більше догідний для
здобуття незалежної української держави, ніж у революційні роки
Першої світової війни.
Одначе не слід забувати і про труднощі. До них, крім згаданих
вище, належить слабий вплив інтелігенції на народні маси (як за
часів Центральної Ради), зокрема на зрусифіковане міське
населення. Також велика кількість малоросів, опір партійних
бюрократів тощо.
З другої сторони, надійним є факт, що сьогоднішні маси,
зневірені в комунізмі і його партійних провідниках, огірчені
катастрофічною економічною ситуацією, починають думати про
зміну. В березневих виборах 1989 року Комуністична партія дістала
вотум недовір'я від величезної більшости населення, робітництво
йде масово на страйки. Актуальними стають знову самостійниць
кі ідеї Шевченка. Тисячі й сотні тисяч українців ідуть на маніфес
тації під жовто-блакитними прапорами і тризубами на захист
рідної мови, своїх Церков. Досвідчений діяч нового руху В.
Чорновіл висловив надію, що при сучасній відлизі народ приско
рено пройде процес національного самоусвідомлення та підні
меться до державного політичного мислення.
Таке мислення вже наявне в нової інтелігенції — вона веде
розмови про суверенну українську демократичну республіку. (З
опитуваних в інтерв'ю на київському Хрещатику п'ятьох інте
лектуалів — чотири висловилися за демократію, в переконанні, що
„політична реформа дасть можливість кожному обрати власну
позицію, визначити тактику... Право голосу в політичних питаннях
повинен дістати народ, рядовий громадянин", — заявив 28-літній
фізик Юрій Лебедєв. 14 Вони вважають, що справами державно
го будівництва повинні займатися діячі, які ставлять державні
справи понад особисті, „люди, зацікавлені у зміцненні й поліпшен
ні суспільства, а не свого особистого становища". Конкретним
14. „Інтерв'ю з Хрещатика: політичні реформи в СРСР — прогнози киян",
„Наше Слово" (Варшава), ч. 14, 2 квітня 1989, стор. 7.
43