Basic HTML Version
Одначе цей народ виявився політично непідготовленим,
нестійким і податливим на большевицькі гасла про наділ землі.
„Емоції народні були сильні, та не було єдиної організовано-
виявленоі волі, не було почуття громадянина в своїй республіці і
обов'язків перед нею, — пише О. Доценко. — Народ плавав по
морю, а не керував державним кораблем",
12
як належало б в
демократичній державі.
Остаточно переміг інстинкт індивідуалістичного утилітаризму
— голод на землю виявився сильнішим, ніж національні інтереси.
Також інші обставини склалися проти Петлюри. В країні бушувала
отаманщина і анархія, в армії ширилося дезертирство. Союз з
Польщею був непопулярний, співпраця з галичанами — неможли
вою. Врешті зрада польського союзника, бльокада Антанти,
оточення ворожими силами в „чотирикутнику смерти" привели до
неминучої катастрофи. Державу легше здобути...
Між двома світовими війнами
Визвольну боротьбу продовжувала після Першої світової війни
підпільна Українська Військова Організація (УВО) під проводом
полковника Є. Коновальця, переформована в 1929 році в Організа
цію Українських Націоналістів (ОУН). Одначе, незважаючи на
ідейність і жертвенність, не зуміла ця організація позбутися
багатьох українських традиційних і новонабутих вад. Одним із її
головних завдань було — переродити українську невільничу
сторінку вдачі на позитивний, державницький зразок. Одначе не в
Шевченковому козацькому дусі, але на зразок модного тоді на
Заході типу вольовика, аморального макіявеліста. Вони запевняли,
що в боротьбі за державу важлива не мораль, правда, лицарство,
але сила, порив і сильна воля; що важливе на знання, але сильне
бажання. Намагаючись накинути українському суспільству свою
запозичену з чужого поля прогрому, вони знехтували політичною
аксіомою про співзвучність політичних програм з національною
психікою.
Не оминула ОУН теж старої української недуги — роз'єднання
на тлі особистих амбіцій у критичний для української національної
справи час під час Другої світової війни, розколовшись на дві
ворожі собі групи. Тому й при проголошенні української держави ЗО
червня 1941 року одна з тих груп на перший плян висунула боротьбу
за захоплення влади і впливів над цілою Україною, а не бажання
служити вищій українській справі. Сучасники тих подій звертають
12.0.
Доценко. Цит. у В. Жила, „Нелегко бути об'єктивним", „Свобода",
ч. 118,
24 червня 1989,
стор. 2.
41