Basic HTML Version
Порівняння відбитків двох чудотворних ікон, Ченстоховської і
Турковицької, за зверхніми формами (ризами, прикрасами тощо),
показує дві різні постаті: польську королеву і руську княжну;
показує два культурно різні середовища, в яких ікони перебували
впродовж останніх шістьох століть. Дві Мадонни і дві Дитини не
цілком схожі між собою навіть з облич. Та композиційно обидві
ікони — ідентичні. Шрами ж по святотатських двох ударах кривою
шаблею на обличчі однієї Мадонни і другої не залишають сумніву:
чи чудо в Турковичах сталося в одній формі чи іншій — Турковиць-
ка ікона є копією Ченстоховської.
Не важко собі уявити глибоке і скорботне порушення, що його
викликала в Белзькому князівстві постанова Владислава Опольсь-
кого вивезти святиню цілого краю. Навіть як ікону привіз до Белза
Всеволод Мстиславич у другій половині XII ст., то в городі над
Солокією вона пробула півтора століття. Це відстань часу доволі
довга, щоб створити сильну традицію. Белзька Пречиста в XIV ст.
вже була частиною краю, і вивезти її польському князеві певно було
не легко. Цей акт міг викликати в князівстві заколот і повстання. Та
коли, сяк чи так, княжа валка з іконою вийшла на дорогу, то
скидалася вона на похоронний похід. Валку перепиняли на шляху
церковні процесії та юрби вірних. Ікону проводив розпачливий
стогін і плач цілого краю. На шляху валки мусіло статися чудо.
Чуда діються в певному означеному місці, в певному означено
му часі та мають певну означену мету. Турковицьке чудо сталося в
сумерках галицько-волинської державности, в кілька кілометрів БІД
валів занепалого Червеня, і відживило давній релігійній та
культурний осередок. За даних обставин воно вчинило цей осередок
переємником частини традицій занепалої державности, заборолом
„землі й віри руської". Перейняті традиції древніх Червенських
городів та Галицько-Волинської держави монастир з чудотворною
іконою продовжував через усі історичні бурі та зрушення впродовж
шістьох століть — аж до наших днів. День же 15 липня, відведений
Церквою для окремого вшанування Турковицької Богоматері, став
святом для цілого краю. В цей день паломники йшли гуртами та
процесіями з корогвами до Туркович з усіх сусідніх і дальших сіл,
співаючи молитви та пісні в честь „Матері Холмського краю".
В 1915 році австро-угорські війська з півдня, з Галичини,
перейшли в наступ. Царська адміністрація зорганізувала евакуацію
населення Холмщини і Шдляшшя. Хоч евакуація була добровільна,
більшість українського населення піднялася й рушила на схід. В
мандрівку вийшла також чудотворна ікона з Туркович. Вона
опинилася в якомусь монастирі біля Москви. Та коли в 1923 році —
за порозумінням польського уряду з большевиками — більшість
27