Basic HTML Version
го життя у тодішній стадії розвитку світогляду людини —
генетичний прототип пізнішого ідеалістичного світогляду з
дитинячої епохи людства.
Офіційне прийняття християнства було дальшим етапом
української духовости на височини надземських правд, завершених
монотеїстично-христологічним Об'явленням та приступленням до
мультиетнічної родини європейської цивілізації. Від того часу
дотепер український народ пережив за тих десять століть офіцій
ного християнства не одне лихо від своїх сусідів — „християнських"
народів. Бо кожна релігія являється немов медалею, де з одної
сторони є її зміст, а з другої — сама лише трафаретна форма. В тому
аспекті існує релігійний формалізм, духова пожива гіпокритів і
фарисеїв, а також ридван, запряжений до політичних махінацій.
Можна б писати грубі томи про різні імперіялістичні махінації й
політичні комбінації, камуфляжовані високими ідеями й кличами
„навертання", „післанництва" й інших релігійно чи конфесійно-
культурних „покликань". На тлі вищесказаного нагадується
риторика „пшедмуржа хшесьціяньства" шовіністичного польсько
го кліру, концепція універсалізму східньоевропейського право-
славія „святої руської православної Церкви", діючої колись на
услугах царської, а відтак совєтської влади й комуністичної партії.
Релігійні свята й відзначування приймають нерідко політичний
характер, де світські постаті й національні святі займають перші
місця, а Христа Господа згадують лише для „годиться". Будьмо
справедливі, нікуди правди діти, але й у нас під тим оглядом далеко
не є ідеально. Під час ювілею нашого Тисячоліття наші наукові,
популярні й загальногромадські виступи з хоровими, декляма-
торськими й танцювальними пописами та показом культурних
досягнень далеко перевищували наші молитви до
Творця
й
Спасителя в подяці за минуле й прохання за сучасне й майбутнє.
Світова політична коньюнктура не
є
нам сприятлива, альянтів не
маємо. Єдиний наш реальний козир у визвольно-політичній розгрі є
ставка на власні сили й Божу поміч. Це наш альянт! (Хай мені
вибачать „просвічені" реалітетники
й
поплентачі індиферентно-
ліберальних поглядів за „парафіяльно-неполітичний" підхід до
справи!). Так держімся Його не дешевою софістикою змодернізова-
ного християнізму та релігійним формалізмом, а цілим змістом і
суттю української душі. Одним із основних принципів Христової
науки — це постулят любови до Бога й ближнього та єдність.
Правда, в ювілейному році нашого Тисячоліття ми старалися іти
шляхом згаданого постуляту. Наперекір нашим, століттями
вкоріненим, традиційним, психоатавістичним нахилам ми в
діяспорі без різниці конфесійних і політичних переконань та
територіяльного походження при соборній єдности відзначували
19