Basic HTML Version
Австралії і Европи. В загальному оглядало понад 60 мільйонів
людей. Його копії знаходяться у багатьох університетах та
публічних бібліотеках, а відеокасети фільму одержали сотні
дипломатів та членів парляментів різних держав. Міністерство
освіти в Ню Йорк стейті рішило вживати цей фільм у програмі
навчання в середніх школах, коледжах і університетах. Є надія, що
це зроблять і інші стейти Америки і провінції Канади, Йде підготова
перекласти фільм на еспанську, російську й українську мови. Перед
очима мільйонів глядачів показалось марево страшного голоду в
країні „медом і молоком" текучій, в країні, яка своєю пшеницею
годувала колись Европу. І здається, що навіть „сліпі прозріли", і
байдужий світ побачив українську гірку правду, а фільм здобув
велику популярність на міжнародних короткометражних докумен
тальних фільмових фестивалях, одержавши 11 нагород, в цьому 6
перших місць. Тут ми й бачимо, яку велику і корисну працю виконав
Комітет Дослідження Голоду в Україні для нашої справи і правди,
висунувши на світову арену тематику і проблеми України як
нації, яка, як і всі інші нації, має право на самостійну і незалежну
державу.
Великий під кожним оглядом успіх доказав, що у сьогодні
шньому часі тільки дорогою телевізії можна досягти успіхів.
Наприклад: скільки треба видати книжок (хоч і це потрібне!), щоб їх
прочитало 60 мільйонів людей?! Скільки треба б було поїздок, щоб
зустріти таке число людей і їм докладно вияснити те, що показано
на фільмі?! Якщо фільм „Жнива розпачу" коштував біля 300,000
долярів, а оглянуло його таке число людей у різних країнах, то
кошти за оглядання фільму були центові. Якщо додати велику
моральну, престижеву й історичну його вартість, то це підказує нам
— українській діяспорі, що це і правильна та, здається, одинока у
наших обставинах дорога говорити світові про нас і нашу правду.
Тут аж проситься навести слова визначного політика, колиш
нього дорадника у справах крайової безпеки в уряді Джиммі
Картера — Збіґнєва Бжезінського на конференції провідництва
Вашінґтонської Групи Українсько-Американських Професіона
лістів 19-го жовтня 1986 року. Ось його слова: „Замало американців
знають, що є українська нація. Забагато американців ще досі
автоматично говорять „Росія", коли говорять про Чорнобиль чи
Київ. Одним словом, забагато американців не здають собі справи
про ваше існування, про існування України в загальному". На
закінчення він закликав, щоб українська група постійно давала
знати, що вона існує і щоб українці якнайширше включалися в
американське політичне життя та мали на нього вплив. Це свята
правда! Бо наколи б ми 30 років тому були почали твердо і сміло
174