Basic HTML Version
Цікаво, що скаже „товариш" секретар московської амбасади
тепер? Може ще й тепер він не вірить, що був штучний голод в
Україні, то для його вигоди зацитую бодай кілька рядків з довгого
листа І. М. Хмильковського з Черкас, що був надрукований в
журналі „Оґоньок", ч. 12 за березень 1988 року в Москві. Там
читаємо:
„У 1932 році мені сповнилося 19 літ. В 1937 році я закінчив
історичний факультет Київського педінституту.
Я
бував на полях
Кіровоградської й Київської областей, де достигав високий урожай,
і осмілююсь твердити, що в 1932 році ніякої сильної посухи на
Україні не було. Однак через грубі порушення. .. принципів
колективізації та інших(?) причин селяни ухилялися від вступу до
колгоспу. Все таки земля їхня була усуспільнена і залишилася не
доглянутою. Глибоко переконаний, що Сталін кістлявою рукою
голоду намагався змусити селянина іти в колгосп і працювати за
майже не оплачувані трудодні"... А далі: „Наперед сплянований
голод і штучне маніпулювання переписами населення у 30-их роках,
щоб приховати померлих та зарахувати мертві душі живими •— ось
один із трагічних наслідків сталінізму".
Далі автор продовжує, що за „трагедію 1933 року відповідаль
ність перед історією несуть не тільки Сталін, але й інші члени
Політбюра, які його підтримували". Це тільки дещо з довгого
листа, а їх тепер багато. Зрештою, про це заговорив сам Міхаїл
Ґорбачов, а навіть такий „українець", як твердолобий „товариш"
Щербицький, хоч, правда, дуже обережно і несміло... А що на це
тепер „товариш" з московської амбасади? Хіба випадало б вибачи
тись перед українцями, що тоді говорили правду, а він — брехню й
обвинувачення, але заледве що від „товаришів" можна цього
сподіватися!
Створений під патронатом СКВУ Комітет Дослідження
Голоду в Україні під проводом проф. Василя Янішевського і членів:
д-ра Остапа Винницького, проф. Юрія Даревича, проф. Всеволода
Ісаїва, майора Василя Кирилюка, д-ра Миколи Кушпети, адвоката
Богдана Онищука, д-ра Петра Смильського і д-ра Ярослава
Шудрака з моральною і матеріяльною підтримкою української
спільноти у світі, Ієрархії українських Церков та організованого
українського життя, послідовною й активною працею, поборюючи
прерізні труднощі та й перепони, за два роки створив „українське
чудо" — випродукуванням одногодинного документального
фільму „Жнива розпачу". І знову „заворушились" наші неприятелі,
бо не вірили, що, поборюючи всі труднощі, вдасться українцям це
зробити. Однак правда перемогла! Фільм здобув велику популяр
ність і признання. Появився на телевізійних сітках Канади, ЗСА,
173