Basic HTML Version
організованих при єпископських катедрах, з яких вийшли нові
працівники літератури тих часів. Наслідник Володимира Великого
— князь Ярослав Мудрий побудував у Києві катедру св. Софії,
подібну до св. Софії в Константинополі з часів імператора
Константина, тобто з IV століття, яка була перебудована в VI
столітті. Володар Ярослав також дав доручення виготовити збірку
законів „Руську Правду", сам читав „днями й ночами", організував
перекладачів візантійської літератури, започаткував бібліотеку при
катедрі св. Софії в Києві та будову Печерського монастиря —
головного осередку культури Руси-України на протязі багатьох
століть. Отже, християнські володарі — Володимир Великий і
Ярослав Мудрий, як і володар Римської імперії Октавіян Авґуст на
початку християнської доби, підтримували фінансово розвиток
літературного життя.
З появою шкіл при згадуваних катедрах і монастирях та
початків розвитку літературного життя почали прибувати до Києва
таланти з цілої України, включаючи і північне Причорномор'я (хоч
би Никон Великий з Тмуторокані в Приозів'ї), де були можливості
набути знання, бож там, головно через торгівлю, були зв'язки з
центрами культури й цивілізації Сходу та Півдня на протязі
багатьох тисячоліть. Очевидно, що не могли вони прибувати з
Півночі чи Заходу, бо після упадку Римської імперії в IV-V століт
тях там настали т.зв. „темні віки". До населення хоч би сучасної
Франції (тоді Ґалії), яка була завойована імператором Цезарем в
49 році до Христа, культура Риму майже не доходила, а коли імпер
ські війська були відкликані до Італії, населення до XI століття заз
навало чимало ударів західніх та північних „варварів", тоді як Ві
зантійська імперія існувала на тривких культурних основах ще ти
сячу літ, а Арабська імперія з оновленою старою культурою заво
лоділа землями від Індії, почерез північну Африку, аж до Еспанії. З
цими імперіями, очевидно, не можна порівнювати в західній Евро-
пі держави Карла Великого в роках 768 до 814-го, яку його внуки
поділили на три частини у Ведунському договорі 843 року.
Північні т.зв. нормани чи варяги, відомі мореплавці та добрі
воїни, що часто захоплювали побережжя західньої Европи,
допливали по Атлантичному океані й до південної Італії та по
північних островах досягали Американського континенту ще перед
Колюмбом, але вони поза своїми країнами на Півночі нічого
довготривалого не створили. Навіть їхнє письмо чомусь було
започатковане у Візантійській імперії (на теренах сучасної Румунії)
в IV столітті, і це мав зробити єпископ Ульфіля з Каппадокії в Малій
Азії (в сьогоднішній північносхідній Туреччині), щоб перекласти
Біблію для т.зв. ґотів — блукаючого племени зі Скандинавії. Це
157