Basic HTML Version
розпростерся Совєтський Союз. Баль відбувається в залі „Сокола",
з неї вже здалека лунає аргентинське танґо. Ось і „Сокіл". За мить я
вже коло каси. Ті, що продають квитки вступу, чемно і швидко
обслуговують гостей. Купую квиток. Не вимагають запрошення,
бож і від інших не вимагали, тим більше, що я нічим від них не
відрізнявся — ні одягом, ні поведінкою. Входжу і прямую до
буфету, минаючи розтанцьовані пари. На мене повіяли приємні
пахощі дорогих парфумів. У буфеті за кількома столами розташу
валися картярі, а серед них у фраку — староста. Оподаль — його
дружина приглядається до гри. Вона у віці менш-більш 40 років. її
вроду зіпсували тут і там цятки на обличчі, чого навіть не покрив
шар пудри, зате гарно збудована й елегантна. Все те я встиг
помітити, коли пройшов повз неї. Починається вальс, але ніхто до
неї не підходить. Ще чекаю хвилину, здобуваюсь на відвагу й прошу
її до танцю. В танці подивляю її вміння танцювати, а вона те саме
каже й мені: зі мною, мовляв, їй добре й легко танцювати. А за мить
додала: „І приємно". Це вчинило неабияку приємність і мені. Після
вальсу оркестра переходить на танґо, а потім на фокстрот.
Відпроваджую її на місце й відчуваю, що вона задоволена, що „не
продає петрушку". Староста грає в карти, ні на що не звертаючи
уваги.
В буфеті я взяв порцію „мисливського" біґосу й склянку пива.
До мене присів якийсь панисько, приніс собі гуляш і кухоль пива.
Перед тим певне дещо підпив, бо розповів мені про свої любовні
невдачі. На залі далі чергувалися танці. На українських вечорницях
чи балях ще була „коломийка", а на польських — „краков'як". Після
короткої перерви аранжер заповів: „вальс — дами вибирають".
Дивлюся — й очам своїм не можу йняти віри: до мене наближається
старостина. Вклонившись, просить до вальсу. Бере під руку й —
прямо у віраж танцю. Мене, признаюся, заткало, та все ж майнула
думка: аж тепер буде діло. В крутежі вальса вправо, вліво не було
змоги почати говорити „адрем", але коли прийшло танґо, вона
почала перша: „Признайтеся, ви не тутешні". У кількох словах
сказав їй хто я такий і яка в мене проблема. З увагою вислухала та й
каже: „Нема жодної проблеми. Прошу в понеділок зайти до
кабінету мого мужа. Не хвилюйтесь, усе буде гаразд!"
У той же понеділок я дістав дозвіл на наші вистави не тільки на
Скалу, але й на цілу прикордонну смугу. У вівторок приїхав театр, а
в четвер я вже їхав, як казали у театрі, зарядити Скалу. Ми дали там
десять спектаклів і кожний при переповненій залі. З уваги на
небувалий успіх, прийшлося відновити „Наталку", яка йшла двічі, а
крім того ще додатково доробити дивертисмент, монтаж слова,
пісні, танку, що ним ми закінчили наші гостинні виступи в Скалі над
Збручем.
146