Basic HTML Version
Яр. климовський
З ТЕАТРАЛЬНИХ ЕПІЗОДІВ
Любов до театру проявилася в мене ще малим хлопцем, коли
у нашому місті діяв театр, що називався „Тернопільські театральні
вечори" під мистецьким керівництвом Леся Курбаса.
Моя тітка не пропускала ні однієї вистави цього театру, а коли
йшов спектакль, що, на її думку, як педагога, підходив для мого
віку, вона залюбки брала і мене. Мій батько в той час був у
російській неволі, а мама, як звичайно, доглядала дітей вдома.
Мене манив театр, бо, слідкуючи за дією, я цілим своїм єством
переносився в якийсь інших світ, для мене незвіданий, цікавий і
незбагненний.
Коли звільнилась друга половина нашого дому, бо люди, що
мешкали у нас, перебралися до своїх дітей, я з ровесниками вирішив
у найбільшій кімнаті порожнього помешкання відіграти виставу
для дітей „Тарас-дитина". Я виконував ролю Тарасика. Дохід з
вистави ми призначили на захоронку. Згодом у гімназії проходив
курс народних танків Василя Авраменка. Завершенням курсу був
наш попис у залі „Міщанського братства".
На чергу прийшов аматорський театральний гурток.
* * *
Після закінчення шостої гімназійної в перших днях літніх
вакацій у середмісті я зустрів земляка Коника (імени вже не
пригадую), дещо старшого від мене, який був скрипалем у театрі І.
Когутяка. Він запитав, що я роблю. „Тепер, — відповів я, —
почалися вакації^ тож відпочиваю". — „Знаєш що, — сказав він, —
може б ти провів вакації в театрі. Ми граємо поблизу Тернополя, в
Ходачкові. їдь зі мною, нам потрібні хористи, танцюристи". Тоді
мені „стукнуло" 17.
Вдома я сказав, що хочу їхати на два-три тижні до театру, бо
там потребують хористів. Батька тоді якраз не було, виїхав у справі
будови плебанії. Мамі, правда, це не дуже було до вподоби, але дала
згоду та кілька злотих на дорогу. Все потрібне я швидко зібрав до
невеликої валізки, попрощався з мамою і родиною, перехрестився і
140