Basic HTML Version
Воркуті числилося всього 40 чи 50 карбованців. Але й це для
нещасного тількищо звільненого в'язня було ціле багатство.
На волі Григорій Костюк жив у Слов'янському. Тут спочатку
працював скромним рахівником при одній з установ, а з лютого
1941 року став на працю експедитора лікарні ім. Леніна. У
Слов'янському він одружився й пережив „дні, що їх зберігає Бог
тільки для щасливих". Саме тоді розгорілась війна, зближався
фронт, в аґонії тріщала сталінська деспотія.
Рецензовані спогади — це лише половина свідомого життя
Григорія Костюка. У них, собі у велику заслугу, бо це ж повинність
мемуариста, він „намагався нікого не повчати, нічим не хвалитись,
ніде не випинати своєї особи". Автор хотів „якнайбільше сказати
про своїх сучасників — учителів, знайомих, друзів, які не пережили
жорстокої доби, яким диявольська дійсність не дозволила сказати
своє слово правди на повний голос, убивши їхній талант у розквіті
творчої сили" (стор. 688). Він занотував багато фактів і подій з
літературного, наукового й суспільного життя своєї доби, про які з
різних причин ніхто нічого досі не сказав і нема надії, що скоро
скаже, як, наприклад, про ГУКУС (Гурток культури українського
слова), що існував при київському
ІНО
з 1925 по 1928 (?) рік, Семінар
підвищеного типу, історію постання й діяльности ПРОЛІТ-
ФРОНТу, зустрічі і ювілеї видатних людей тощо. У своїй праці
автор старався бути об'єктивним в оцінках окремих його вчителів
чи колег. У важких суспільних умовах, ворожих людяності, він не
віддавався на волю почуттів. Його розуміння трагічного, як
задокументовано в книзі, було завжди невіддільним від історичної
трагедії рідного народу, позбавленого можливости вільного
розвитку. Але водночас в ньому ми не помічали фаталізму чи
безвихідної приречености перед лицем невблаганної долі.
Костюк завжди радів, коли йому вдавалося побачити прояв
благородної природи людини, як це нотуємо в розмовах з Федотом
Івановичем Пізняком. На каторзі він не відчував боротьби з совістю
чи будь-якої неправди за собою і саме ця моральна чистота була
йому підтримкою і опорою навіть у тих ситуаціях, коли він,
здавалося, уже не мав більше ніякої підтримки й опори.
Сама побудова рецензованої книги струнка й навіть вибаглива,
а
також її мова й стиль. Доброю рисою „Зустрічів і прощань" є
глибокий психологізм. Григорій Костюк не стільки розповідає про
людину, скільки розкриває
її духовно,
зсередини й говорить
лише
про такі життєві факти, які змальовують сферу людських почувань і
вчинків.
139