Basic HTML Version
небажаних відтінків або утруднює його сприймання. Проте не всі
закономірності цього жанру уже розкрито й належно вивчено. Тому
в більшості випадків приходиться авторам покладатися на власну
інтуїцію, щоб уловити істину, передбачити наслідки, спираючись на
свій досвід чи знання.
Костюк свідомий цього трудного завдання. Він пише:
„Вередлива доля водила мене різними стежками, ставила в різні —
часом щасливі, а часом трагічні — позиції. Спочатку вона
поставила мене в щасливе становище учня, спостерігача, сучасника,
ба, навіть однодумця ідейного покоління людей науки, літератури і
політики двадцятих — тридцятих років нашого сторіччя. Згодом—
у позиції свідка й співучасника трагедії саме того покоління на ідеях,
на жертвенній праці й помилках якого творилася культура й
державна свідомість пореволюційної України" (стор. XI).
Таким чином, звертаючись до животворних джерел, автор
добирає матеріял, що справедливо змальовує реальну дійсність, яка
лежить між істинною сутністю людини, між її ідеалом і справжніми
людьми, що їх створює підсовєтське життя. З цієї позиції оцінює
Костюк кожен конфлікт між красою і добром, добром і злом,
дотримуючись мудрої думки латинян: „Роблю, як умію, хто може,
хай зробить ліпше".
А тепер дещо про рецензовану книгу — цікаву й глибоку за
змістом, присвячену часто неймовірним подіям та ще неймо-
вірнішим стражданням людей, коли „з лютим виразом на диких
обличчях енкаведисти витягали з палаток пов'язаних людей і
кидали їх на тягарові авта, як обрубки дерев. Цю акцію супроводи
ли гістеричний вереск жінок і протести-крики пов'язаних чоловіків"
(стор. 535-536).
У „Вступних роздумах" автор, якому минає 87-ий рік, надає
особливої ваги своєму завданню: розповісти про те, що збереглося
у пам'яті. Але тут же огортає його сумнів, чи він зуміє „бодай
частково відтворити складні, суперечливі й одночасно яскраві
образи (його — В. Ж.) сучасників і події неповторної доби".
Народився автор 25 жовтня 1902 року в селі Боришківцях
недалеко Кам'янця-Подільського в селянській родині. Батьки
виховали його просто, але чесно. Батькова фраза „до всього,
що написано, треба підходити зі своїм розумом", здається,
найглибше запала в його пам'ять і була першою лекцією про
критичне думання. А любов до праці, до навчання надихала
Костюка на трудовий подвиг й „то не для своєї вигоди, а для добра
всіх людей". Тепло, проте наскрізь критично розповідає він про
„роки великого зрушення" — про революцію 1917 року і її відлуння
на селах. Слова Четвертого Універсалу „Віднині Українська
Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною
133