Basic HTML Version
Михайло БОЙКО
З ЖУРБОЮ РАДІСТЬ ОБНЯЛАСЬ...
Слідкуючи за подіями, які останніми роками відбуваються на
рідних землях, ми радісно вітаємо всі вияви національної
свідомости, а рівночасно закрадається тривожна думка: наскільки
інстинкт національного самозбереження після довгих літ жорстокої
русифікації є всенародний, що позволив би провідникам підняти
маси до змагу за найвищі ідеали.
Ясно, що я, не знаючи дійсної ситуації, не беруся теоретичними
міркуваннями розв'язувати те незвичайно важне питання чи „зда
лека" робити „рішаючі" висновки, тому залишаю його компетен
тним чинникам, натомість хочу поділитися своїми особистими
переживаннями, які, до певної міри, кидають світло на дану
ситуацію.
Після чотиримісячної мандрівки, відвідавши Святу Землю,
я вертався грецьким прогульковим кораблем до Атен , звідки мав
відлетіти до Америки. Проходячи натовпом пасажирів, я несподіва
но почув українську мову. Це була для мене справді велика
несподіванка, тому я зупинився та почав прислуховуватися до
оживленої суперечки, яка зводилася до того, що мають дискутанти
з собою дальше робити. Врешті, моя цікавість перемогла, тому я
приступив до них та довідався, що їх родина складається з п'яти
осіб: старше (віком понад 50 літ) подружжя — він жид з Житомира
родом, а вона українка з Дрогобича — перед виїздом рік тому до
Ізраїля, жили довший час у Львові.їх син (понад 30 років) жонатий
(мабуть з жидівкою), а в них дуже жвавий півторарічний хлопчина.
В оживленій розмові, в якій перід вела старша жінка, довідуюся, що
вони, після довгих старань, рік тому виїхали з Совєтського Союзу,
щоби на волі шукати кращого, свобідного життя. Одначе вони,
розчарувавшися труднощами в Ізраїлі, зібрали весь свій добуток і,
покинувши „обіцяну землю", опинилися на кораблі. Я саме застав
їх в часі поденервованої суперечки: куди мають спрямувати свої
дальші кроки. Цікаво, що мужчини трималися осторонь, натомість
головними дискутантами були обидві жінки. Молодша (невістка)
128