Basic HTML Version
з сяючими ланцюжками на шиї, намагаючись перекричати один
одного, завзято сперечалися про переваги різних марок мотоци
клів. Білявий довжелезний хлопчина з патлами до плечей співав
щось із репертуару Бітлзів,. а низькорослий юнак з сережкою у вусі,
мабуть, пуерторіканець, пританцьовував, Гримасував та вихитував
ся в такт мелодії. Ось він, ухопившись однією рукою за металевий
стояк посеред вагона, біснувато завертівся навколо нього дзиґою. У
вагоні зчинився крик і гамір.
У пасажирів пропав сон, і всю увагу вони зосередили тепер на
цих хлопцях, які від нудьги або від бажання гостріших вражень
почали образливими репліками докучати публіці. Ніхто їм не давав
відсічі.
Пуерторіканець, зупинившись напроти студентки, оглянув її
оцінюючим поглядом і, зухвало блиснувши чорними очима,
вигукнув:
—Гей, мен, яка краля у бородача! Просто з кіноекрану. Галло,
бейбі, — регочучи, він почав плескати долонею по її шапчині.
Дівчина, відсахнувшись, довірливо зовсім увійшла в обійми
свого попутника. Однак пуерторіканець знову потягнувся до неї.
— Кат іт аут — лиши! Відійди! —суворо кинув йому студент. І
юнак відвернувся від закоханої пари.
Дівчина, певна, що сутичка вже полагоджена мирним шляхом,
віддихнула з полегшенням і з подякою глянула на свого хлопця.
Цим усе й закінчилося б, якби не білявий.
— А ти й хвіст підігнув, злякався, — проговорив він глузливо-
в'їдливо. — Ех ти, rope-герой! Я б знав, як йому відповісти.
Пуерторіканця це зауваження зачепило за живе. Він нервово
потоптався на місці, злобно засопів і зненацька ривком витягнув
праву руку з кишені... Щось клацнуло, і в руці блиснуло лезо ножа.
— Ану скажи ще раз, щоб я відійшов, — приступив він до
студента.
— Лиши нас!.. Відійди!.. — повторив той.
На цей раз хуліган уловив в його голосі нотку замішання і
відразу зареаґував.
— Ґет лост юрселф —сам забирайся звідси! Дай мені посидіти
біля твоєї кралі. Геть! Геть! Геть! — все більше шаленів він.
Студент, випустивши дівчину з обіймів, войовничо, як їй
здалося, підвівся, і вона, передбачаючи бійку, захвилювалася. Але
ось сталося щось незрозуміле — її захисник, очевидно, втратив
упевненість: він, нерішуче пожувавши губами й похапцем підібрав
ши своє велике тіло, під глузливий сміх і свист юнаків незграбно і
присоромлено став відходити, Дівчину, яка згубила надійне тепло
його руки, огорнув страх. Та ось спалахнула надія на рятунок:
назустріч неслися ряди неонових вогнів станції, що наближалася.
126