Basic HTML Version
Євгенія БОЙКО-ДІМЕР
Г Р А Ф І Т І
Вагон мчав з гуркотом через вічну темряву нюйоркського
підземелля, різко шарпаючи на поворотах. Пасажири сиділи мирно
у напівдрімоті. Тільки пара студентів біля дверей не впала в цю
ліниву нірвану. Він, дебелий парубисько з яскравим шаликом,
обійняв її вузькі плечи. А вона, невеличка і тендітна, підігріта
його ласкою, розчервонілася від задоволення і її гострий носик
спітнів. Зі жвавим личком під хутряною шапкою вона нагадувала
собою забавну лисичку.
Коли напроти них якийсь дідок прокинувся від несподіваного
поштовху потягу, їй, що потрапила в поле зору випадкового свідка,
стало ніяково за свої почуття, й вона, щоб замаскувати їх,
звернулася голосно до свого попутника:
—Ти тільки подивися, — повела вона пальчиком навкруги, — я
раніше мало звертала на них увагу.
— На що? — не зрозумівши, запитав він.
— На усі ці графіті.
— Ну й що?..
— Я б сказала, що деякі з них намальовані з хистом, зі смаком.
— Ось ті, справді, дуже гарні.
— Ти гарна, моє серденько, — він нахилився і, лоскотно
дихнувши їй у вухо, поцілував у напіврозкриті уста.
Вона зиркнула скоса на старого — той читав газету. Над собою
вона бачила покриту темною щетиною щоку свого хлопця і сіре,
затуманене ніжністю око. Він ще наполегливіше притиснув її до
себе. Вони обидвоє безтурботно дивилися на графіті, але відчували
лише сп'яніння від взаємної близькости.
А графіті, неначе плющ, обвивали стіни і стелю, крізь них ледве
проступали реклями та мапа підземної залізниці. їй здавалося, що
вагон, заплутаний в ці хаотичні різнокольорові лінії-нитки, летить
стрімко, ніби не маючи гальм, в незнаний світ, який так вабив її.
Люди входили й виходили, та яка справа до них дівчині, серце
котрої повне першого кохання!
Раптом на зупинці ввірвалися у вагон шкіряні куртки: два негри
125