Basic HTML Version
тю океану до людського життя під час припливу або бурі. Тоді хвилі
набігали грізними валами та з диким ревом і зловіщим шумом
намагалися вдертись якнайдалі на суходіл. Одначе, незважаючи на
найбільші зусилля, вони мусіли безсильно відступати і, розпливаю
чись, вертатися до накреслених Творцем меж.
Чи ж це не нагадує амбітних, розпучливих людських піднесень,
дерзань, намагань досягти духовних, інтелектуальних чи мате-
ріяльних вершин на те, щоб зазнати невдачі й розплистися
безсильно в пересічі повсякденного життя, так як грізні буруни
розпливаються по прибережному піску чи розбиваються та
розбризкуються на дрібні краплини об надбережні скелі? Бо все на
світі — й мертво-фізичне й духовно-інтелектуальне й наснажене
потенціялом почуттів — має свої обмеження й ніякі зусилля не
дадуть переступити накресленої межі. Ніхто не скочить вище себе.
В морському бездонні живуть невидимі для людського ока
міріяди тварин, животин та рослин. Так і в глибинах людської душі
приховані підсвідомі, а то й неусвідомлені інстинкти, нерозгадані
почування, порухи.
А ще любив Пляжук спостерігати грізні темносірі аж чорні
буруни, які, незважаючи на свій понурий колір, мають білі гребені.
Це впевняло його, що й найтяжчі та найбільш болючі переживання в
люському житті мають свої ясні, надійні моменти. Кожна чорна
хмара має срібне обрамлення.
Спостерігання моря в погідний день під час купелі, коли воно
гомонить голосами й сміхом сотень людських істот, під час
повного спокою в підвечірні години та в час бурі й негоди давало
Пляжукові матеріял до філософського мислення та приносило йому
полегшу, внутрішній спокій, привертало захитану душевну
рівновагу.
* *
Сьогодні Пляжук був у погідному настрої. День був чудовий,
ідеальний на пляжування. Поміркована температура, низька
вогкість, освіжний легіт від океану, лазурний колір води, лагідні
хвилі-морщини. На пляжі було багато людей — дехто під
парасолями, дехто проти неба. Прибережні води роїлися від
купальників. Дехто стояв у воді спиною чи боком проти хвиль і
втішався їх легким масажем. Відважніші підходили до смуги
заломлювання гребенястих хвиль і кумедно підстрибували, щоб
вони їх не заливали, інші головою пробивали й тріюмфально
виринали потойбіч хвиль. Діти галасували, вживаючи пристроїв до
плавання. Ген на обрії мерехтіли кольори полотнищ вітрильників,
вітроплавів, мчали з гуркотом швидкоплавні моторні судна. Під
небом літаки реклямували ресторани, крамниці, розвагові льокалі.
122