Basic HTML Version
Володимир БАРАГУРА
ЗУСТРІЧ З РУСАЛКОЮ У ХВИЛЯХ ОКЕАНУ
Романтична пригода громадянина-сеньйора
Теоктистові Пляжукові померла дружина Марія кілька років
тому, але він ніяк не міг погодитися з фактом її смерти, хоч
повернувся до звичайних своїх професійних та суспільно-громадсь
ких зайнять, які збільшилися ще домашньо-побутовими турбота
ми. Назовні перед людьми Пляжук був, як і раніше, товариський,
привітний, усміхнений, навіть жартівливий. Тільки в хвилини
самоти відчував пустку й тугу, бо зі смертю дружини зійшла в
могилу і половина його власного "я".
Він знав Марію довгі роки, ще до одруження, і вбачав у ній
ідеал жінки-подруги. Одружившись з нею — не розчарувався, а,
навпаки, переконався, що зробив правильний вибір. Обидвоє
розуміли себе взаємно та доповнювали одне одного, відчували й
думали подібно. Дружина була його повірницею й надхненницею, а
своєю погідною, оптимістичною вдачею підтримувала його в
хвилини сумнівів чи зневіри, давала йому поштовх до творчої праці.
У самоті власного помешкання, яке втримував у такому
вигляді, в якому залишила його Марія, він відчував її духовну
присутність та незриму турботу й опіку над ним. Він часто дивився
на великий портрет дружини над ліжком і йому здавалося, що вона
супроводжує його своїми синіми очима. Другою пригадкою її
духовної присутности став йому макет проекту їхнього спільного
нагробка. На її Гранітній плиті була викарбувана сентенція: „Ціле
життя шукала квітки щастя". Чи знайшла — він не знав. Навіть
вмираючи вона не відкрила йому цієї таємниці, а останні її
передсмертні слова були: „Я тебе дуже люблю".
Чому він помістив таку сентенцію? Декілька років перед
смертю Маруся була занедужала й у гарячці шептала: „Квітка
щастя, квітка щастя". Після її видужання він придбав дружині
картину Володимира Баляса, на якій зображена дівчина, яка в
Купальську ніч зриває мітичну квітку папороті, що в повір'ях
народу буцімто приносить щастя, але яка насправді ніколи не цвіте.
120