Basic HTML Version
вони справді є. При тому він вдоволено посміхався: „Адже тепер
вже не буде ніяких перешкод. Ще трохи і вони одружаться". Тільки
раз, коли Адріян знову листовно умовився з Талею, щоб зустрітися,
а вона, не дочекавшись, про це Павлові сказала, то він нетерпеливо
кинув:
— Мені здається, Талочко, що в тебе якісь галюцинації чи що...
Адріян не прийшов тоді, бо побоювався, що коли він знову
„припадково" з'явиться на умовленому місці, Таля могла б почати
підозрівати. А при тому ще й подумав збиточно: „Не шкодить, хай
почекає. Може побачить, що Павло зовсім не той, що вона думає!"
Адріянові було ясно, що він щораз більше заплутується у рядки
уявного покищо роману, лиш той роман творить не хто інший, а він
сам.
Та одного дня прийшло оте найгірше, прийшов кінець його
мріям, бо довідався, що Павло і Таля одружуватимуться.
Адріяна усього струсонуло терпким хвилюванням і занило
серце болем, а на його душу налягла така гнітюча пустка, що не
знав, що йому далі діяти, куди подітися, де заховатися перед
невмолимою дійсністю. Якже йому бути далі без Талі? Без Талі,
любови йоги, що він сам створив своїми, ніби Павло, листами. І
щоб з нею в горі своєму не зустрічатись, він не виходив нікуди.
Правда, раз мусів вийти за деякими орудками і зустрів її зараз
таки біля її дому. Глянула вона на нього, начебто хотіла щось йому
сказати. У нього аж перехопило віддих і знову вразив його біль, що
з ним ніяк порадити не міг... Проте, він якось існував. Не дивився
щоправда на календар, тому не знав, що пройшов тиждень, потім
другий від цієї злощасної вістки про шлюб.
Одного ж дня кинуло Адріяна в гаряч і холод, бо коли він
відчинив свою поштову скриньку, побачив лист, написаний незна
йомим йому почерком. Він угадав, хто був адресантом і серце його
побігло швидко, швидко... Це ж писала Таля:
„Мій Знайомий і Незнайомий Друже! Прийдіть післязавтра на
той бульвар, де ми раз (припадково) стрінулися. Прийдіть у тому
самому часі, що й тоді — Таля Кримчевська".
Адріян бажав і шалено боявся цієї зустрічі. Адже вона —
одружена тепер — з ним умовляється побачитись!
І ось прийшов той день і той час. Він зауважив її зразу, ніби
навмисно —вона одягнулась в ту ж шовкову темнозелену сукню як
тоді, коли вони вперше розмовляли. Привіталися, а потім
закам'яніли в мовчанці, і стало тихо і стало нестерпно. Врешті
Адріян перервав тишу:
— Ви... тут? Я чув, що ви зі своїм мужем вибираєтеся до
Італії...
117