Basic HTML Version
устах відчував дотик п уст. І мріяв, мріяв. І почала його турбувати
думка про подружжя поміж Павлом і Талею. Тож не витерпів, і ніби
Талиний адоратор, ніби це Павло написав до неї, теж друкуючи на
машинці, і підписуючись Павловим ім'ям.
„Кохана Талю! Ти, як бачиш, зустрічатись тут на оселі нам не
щастить, — завжди бо надійде Твій чи мій знайомий і навіть
поговорити нам не дасть. Гарно було б, щоб Ти післязавтра вийшла
на бульвар, що біля міської ратуші у нашому містечку. У мене там
справи до полагодження. Чекатиму о годині 4-ій по полудні біля
каштанів. Там лавочка, то й посидіти зможемо. Твій Павло".
*
* *
Нарешті надійшов той день, коли Адріян мав побачитися з
Талею. Ішов, а серце його кудись схвильовано бігло вчвал,
здавалось, скоріше від його кроків... Хтось міг би подумати, що це в
нього перша зустріч з дівчиною... Зблизився до бульвару, до двох
каштанів, до лавки. Таля вже там була: поверх ясних її кучерів —
солом'яний капелюшок, а шовкова темнозелена сукня тісно
обтягала її тонюсенький стан, прилягала до її високих грудей. А
внизу широким дзвоном з кожним Талиним кроком хвилювалась її
сукня. Вона проходжувалася то сюди, то туди. А потім стурбовано
подивилась на годинник...
Адріян підійшов до неї і запитав:
— Скажіть мені, будь ласка, в який бік мені направитись на
вулицю Линден? Хоч живу в цих сторонах, але туди я ще ніколи не
ходив. Вибачте, що до вас, незнайомої, звертаюся, але я уже
запитував у кількох зустрічних прохожих, але вони ніяк не вміли
мені пояснити. Тому я до... вас.
Мить вона помовчала, аж врешті, підвівши на нього збентеже
ний зір, сказала:
— Чому ні. Виясню. Це дуже проста дорога. Наперед підете
цією вулицею вгору, потім на перехресних світлах скрутите наліво,
а там, — і Талині очі глянули на Адріяна — а з його обличчя
дивилась на неї пара брунатних очей, що послали їй такий теплий
погляд, що вона здивовано глянула на нього.
— Начебто я вже вас десь бачила... Ви — українець?
—Так. — І він з англійської мови перейшов на українську: — Ви,
напевне, мене бачили, адже я належу до тутешньої громади. Але,
вибачте, пані, ви наче на когось чекаєте?
Таля йому нічого не відповіла тільки прикушувала в напружен
ні уста, знову глянувши на годинник.
,„Боже, яке в неї ніжне зап'ястя руки! Рожеве, аж начебто
прозоре", — подумав Адріян на відході:
— Дякую вам! Гарно було ближче познайомитись з вами!
115