Basic HTML Version
там ще кілька чулих слів, але, на Адріянів смак, — надто
прозаїчних, і підпис: „Павло".
Дивно, проте цей лист, дрібно друкований на машинці,
особливо ж слова про Талині уста, чомусь розхвилювали і
подразнили Адріяна. Та він лиш здвигнув раменами і, підвівшись,
заклеїв листа і вкинув його до скриньки. Яка це біда понесла
листоношу вкидати чужого листа в його скриньку?.. А й він сам —
йолоп останній — не зауважив, що лист не до нього...
Пройшло кілька днів, а той тиждень у однаковісінькому для
Адріяна нуднющому порядку. Дні ще як дні, а ночами сон не
приходив. Забув Адріян про листа того, що хвилював його, та ще й
зацікавив. Аж раз знову, забувшись і не поглянувши на прізвище на
коверті, відкрив листа... А там уже, коли пізніше, помилково,
листоноша вкидав оці листи в його скриньку, читав він їх уже один з
одним і просто заносив у Талину поштову скриньку. Мабуть
цікавість його брала верх над совістю, бо коли бачив листа в
білосніжній коверті із перламутровою обвідкою, навіть не
задумувався, а брав його додому, наче свою власність. І чи тільки
це була цікавість? Не зовсім. Адже тепер він уже з нетерпінням
чекав, чи не попаде лист в його скриньку, і, ніби перейшовши всі не-
дозволені мости, знайомився з Талею, Павлом, з їхнім способом
життя, інтимністю, а навіть із різними примхами. І коли раз-у-раз
перестерігав Талю, то в нього горіли, пашіли щоки; йому здавалось,
що, глянувши на нього, вона розкриє його таємницю.
Аж зненацька одного дня Адріян відчув, що починає у Талю
закохуватись. У нього ввесь день тільки гадки були що про неї.
Правда, Талю він знав віддавна. І вже раніше йому подоба
лось її пухнате волосся, блакитні подовгасті очі. Але тепер ще
притягала Талина вдача — промениста, ніжна, радісна, про що
вичитував у Павлових листах, коли цей цитував Талині слова. Ба, й
пізнавав її глибінь духовну, якої досі не зустрічав серед інших
дівчат. Пізнавав її і зживався з нею.
І було б усе, як досі, якщо б Адріяна не вдарили слова в
Павловому листі:
„Дорога Талю! Ти вчора написала до мене, як ніколи, такого
чудового листа. Читаючи його я повірив, що Ти мене справді
любиш.... Хоча Твій поцілунок при прощанні ледь-теплий був... Та
про це іншим разом... Однак скажи мені, моя Талю, чому Ти
відмовляєшся зустріти мене в своєму домі? Адже я хотів би
познайомитись із Твоїми батьками. Ти ж хіба знаєш, що я хочу
затримати Тебе назавжди, одружитись із Тобою хочу, щоб Ти уже
ніколи не виходила з моїх обіймів, щоб це був тільки я, а не хтось
інший. Щоб Ти була зовсім моя. — Твій Павло".
Враз Адріян побачив себе з Талею зовсім близько і на своїх
114