Basic HTML Version
Любов КОЛЕНСЬКА
СЕРЦЕ В ПОШТОВІЙ СКРИНЬЦІ
Кожний день, заквітчаний ромашкою сонця чи смаганий
вітрами, Адріянові однаковим був, однаково нудним. Недавно його
відправили з праці, і він сидів собі ліньки, без ніякогісінького
зайняття. Тому Адріян покинув містечко і перейшов жити до своєї
битої вітрами хати на селі.
Та й скажіть, кому не вкучилося б одне і те саме життя в
чотирьох стінах хати: телевізор, книжка, газета, грамофонні
платівки... Хібащо іноді до Адріяна заходив хтось із його сусідів,
властиво не так до нього, як щоб за чаркою, у божественному
похміллі розважити свою нудьгу. І в яке зайняття не запрягався б
Адріян — нічого путнього з того не виходило. Починав коло будь-
чого заходитись і те покидав і... нудьгував далі. Колись кохався ще в
природі, але тепер вона не поєднана з ні з ким з людського роду,
ставала неживою, нецікавою.
Та чи ви завважили, що в житті часто трапляється щось таке,
що похитне людиною у незвичайний спосіб. І тут неважливо, чи ви
майстер своєї долі, чи, бува, хтось вами покерує. Сталось таке і з
Адріяном. Як кожного пополудня, він підійшов до своєї поштової
скриньки, вигорнув звідтіля листи і газети, та й, не кваплячись,
подався додому. І, засівши у вигідному фотелі, наперед кинув оком
на сторінки газет, не силуючись їх читати, а тоді відкривав коверту за
ковертою. Переважно в них були рахунки до вирівняння заплати,
повідомлення про якісь збори, аж раптом — очам своїм не вірив:
„Дорога Талю! Як нам ще довго одне без одного бути? Навіть з
церкви додому мені рідко доводиться Тебе проводити. Та й хотів би
з Тобою кудись піти, чи то в кіно, чи просто пройтись, чи проїхатись
автомобілем... Аби лиш з Тобою бути... Але Ти все відмовляєшся
будь-чим... Та й скажи мені ще, Талю, чому в Твої очі закрався наче
холод? Ти ж уже була в моїх обіймах і уста Твої моїм не чужі й не
байдужі... Невже розлюбила? Я вкінці хочу поговорити з Тобою
про майбутнє, про нас..." — А далі в листі — нецікаві слова: про
його успіхи в праці, про те, як збільшилось його банкове конто. А
113