Basic HTML Version
які я мусів доповнити в університеті. Також давав мені поради та
вказівки, що, як і де можна знайти з відповідного матеріялу. Я був
вдячний, що без моєї просьби дав мені поручаючого листа до
Прилбич, де я мав можливість дістати матеріяли про владик
Шептицьких.
Після моєї праці в Митрополичій канцелярії, я сходив вниз на
партер ліворуч до кімнати-робітні, яка сусідувала з кімнатою
ігумена Климентія Шептицького, якого я зустрічав майже кожного
дня, коли переходив мимо. Це був тип людини цілком відмінний від
Митрополита: високий, худий, зі суворим поглядом, завжди
задуманий і маломовний. Ніколи я не бачив усмішки на його лиці.
Кімната-робітня, з якої я користав, належала працівникам,
зокрема професорові Шендрикові, д-рові Б. Барвінському, діяконо-
ві Дворянину та проф. А. Дзедзик. Вони направляли, підліплювали
та упорядковували рукописи чи стародруки. Якщо потрібно було,
відчитували й перекладали на українську мову. До моєї диспозиції
були дві машинки до писання (українська та латинська), на яких я
продовжував працю, почату в бюрі Митрополита. Там я
приготовляв звіти на слідуючий день. Залежно від викладів я
збігав попри мур митрополичого саду, відтак через „Єзуїтський
парк" до університету Івана Казимира (зараз — Івана Франка).
Після викладів йшов до якогось архіву чи бібліотеки (Ставропігія,
міська, Домінікани, Оссолінеум, Студити, Богословська Академія,
Митрополита, Святоюрська тощо. Попри матеріяли потрібні Ми
трополитові, я знаходив часто цінні матеріяли для моєї праці.
Скільки годин я працював для Митрополита — важко сказати. Тоді
люди не знали, що це є надгодини (овертайми). Я був радий, що
взагалі працюю, та був вдоволений, коли щось знайшов відповід
ного для мого Добродія, який нагороджував мене своїм ангельсь
ким поглядом чи усміхом, що мене тоді робило щасливим. Після
викладів в університеті та пошуків по архівах і бібліотеках я
звичайно повертався до палати, або, якщо вже було пізно, йшов
прямо домів на Левандівку. Ніхто мене не котролював — я був сам
собі контролером.
Працюючи на партері в робітні-кімнаті, вікна якої виходили на
подвір'я, між палатою та храмом св. Юра, часто спостерігав, як
бідні прошаки приходили в означені дні та години під двері палати,
щоб одержати милостиню з рук братчика Атаназія або слуги
Гавриляка. Всі знали, що Митрополит — добрий і милосердний
батько, опікун сиріт, вбогих, хворих, а передовсім — молоді. Він
допомагав студентам і деяких здібніших юнаків висилав на студії
закордон на навчання богословія, мистецтва (співу, музики, різьби-
скульптури, малярства), бо він сам був любителем і добрим
103