Basic HTML Version
лита, яка продовжувалася аж до наїзду російських військ на Західні
Землі України в 1939 році. Кожного дня, крім неділі, очікував я своєї
черги, щоб увійти до бюра Митрополита. Передо мною нормально
входили особистий секретар о. Грицай, фінансовий секретар о. О.
Стасюк
8
), та ахриепархіяльний секретар о. Ковальський. Часом
їхні звіти продовжувалися поза визначений час. Також часом у
важних справах входили інші каноніки передо мною. В таких
випадках Митрополит все вибачався за продовжування авдієнцій.
Після щоденного привітання, подібного до першої моєї
авдієнції, Митрополит давав мені інструкції та зауваження відносно
мого звіту з попереднього дня праці. Він переглядав мої переклади з
чужих мов на українську, а відтак випитував мене, чи я щонебудь
знайшов відповідного для його праці в архівах чи бібліотеках.
Якщо я щось знайшов, він переглядав те, велів дещо викинути або
дещо додати з його прибічної бібліотеки, яка містилася таки в його
робітні-канцелярії. Між стояками були ряди полиць у формі
гребінця, між які можна було легко входити. На протилежній стіні з
вікнами, зверненими до саду, пишалися портрети його попередни
ків митрополитів, як Атаназія та Лева Шептицьких, а також інших
українських владик. На стіні, позаду Митрополита, розпростер
крила гарний карпатський орел, трофей знаменитого мисливця,
ігумена Климентія. На багатьох полицях була укладена література
Східньої Церкви, яку Митрополит запопадливо збирав. Там були
книжки різними мовами про історію Сходу, Заходу, а передовсім
Української Церкви та народу, як також її література. Окреме місце
займали: догматика, літургіка, містика, цивільне та церковне право,
мистецтво, монашество і тому подібні. Митрополит не лише збирав
взагальному літературу, але старанно вишукував та заохочував до
того відповідних адептів майбутньої наукової праці, тих, що були в
Національному Музеї, Митрополичому музеї, Богословському
провірити його неприсутність. Господиня Шекдрика сказала мені, що досвіта
заїхали під хату два цивілі та два військові й забрали його зі собою. Після мого
звідомлення Митрополит післав. мабуть, проф. Б. Барвінського до головної
кватири совєтів у тій справі, але — безуспішно. Митрополит Андрей твердив, що
росіяни мали в Галичині вже віддавна свої ячейки, які збирали різні відомості,
потрібні для НКВД, а які передавали до консуляту СССР у Львові при вул.
Набєляка. На ці списки були втягнені активні громадяни в українському
національному русі, визначні націоналістичні діячі, адвокати, судді, а передовсім
особи, які колись займали навіть незначні становища в Українській Армії чи Уряді
в УНР. До групи діячів УНР належав, власне, проф. Шендрик.
8) О.О. Стасюк підчас наїзду совєтів на Західні Землі України перейшов без
дозволу Митрополита до Генерального Губернаторша, а відтак до Австрії, не
повертаючись до Львова. В Австрії він мав проживати в якомусь католицькому
монастирі аж до смерти, мабуть, у 1985 році.
101