Basic HTML Version
(оо. Липський, Максимець, Сампара, ректор Сліпий). Латинською
мовою мусіли ми здавати іспити, а передовсім з догматики отця
ректора! Не одному студентові здавалося, що це лишнє навантажу
вання мозку мертвою мовою, одначе добре її знання не одному
придалось у пізнішому житті. Наприклад, для мене ця мова була
дуже придатна, коли я працював для Митрополита Андрея, чи для
моєї докторської праці (переклади латинських та італійських
документів), а навіть, виїхавши на еміграцію до Полудневої
Америки, дуже скоро опанував там еспанську мову. Треба
пригадати, що подібно, як тепер міжнародною мовою є англійська
мова, так давніше такою мовою була латинська. Навіть за
останньої окупації Західньої України Польщею, щоб не виписувати
метрик польською мовою, отці парохи вживали латинську мову.
Кожному річникові студентів отець ректор призначував
провідника — , ,дуктора", який був посередником між отцем
ректором і студентами. Крім цього визначував захристіянів —
„лойників", головних дяків у обох крилосах та т.зв. „бубен-
майстрів", які в їдальні передавали харчі з бубна, що обертався в
стіні між їдальнею та кухнею, що її вели Сестри. Ці вибрані були
довіреними людьми отця ректора і тоді вони старалися такими бу
ти
2
). Вони часто уприємнювали отцеві ректорові пообідні проходи
в семінарійному городі-саді своїми запитами, дотепами, оповідан
нями чи заввагами. Я натомість користав з цього дозвілля, граючи
відбиванку або круглі, а також в читальні читав різні книжки,
журнали, часописи або брав участь в пробах оркестри і хору.
Два рази до року треба було відвідати отця ректора в його
канцелярії. День і час таких відвідин розписував „дуктор". На цих
відвідинах треба було дати різного роду відповіді особистого чи
наукового характеру, залежно від запитів отця ректора. Часом такі
відвідини кінчилися неприємно для відвідувача.
Будучи на другому році студій, дістав я покликання з'явитися
до військової реєстрації. Тому що я не хотів відповідати по-
польськи на запити туподумного старшини-шовініста, який на мої
українські відповіді весь час говорив ,,нє розумєн", — мене
арештували. На другий день отець ректор приїхав мене звільнити, й
мабуть після довгих торгів передав мені вже на волі військову
книжечку з буквою ,,ц", що означало нездібний-каліка. Мушу
ствердити, що я був дуже виспортований і здоровий. Він не докоряв
мені ні одним словечком. Я думаю, що цей випадок, моя активна
участь в історичному семінарі та керування оркестрою мали
2) Деякі з тих вибранців вже на еміграції, на жаль, розчарували свого
добродія неґативним відношенням до нього самого та ідеї Патріярхату, за що він
назвав їх слушно „кочубеями".
93