Basic HTML Version
закривались останні дипломатичні станції (місії) УHP та консуляти
в обличчі насильного входу совєтських дипломатів у столиці
держав Европи з вимогою відкликати визнання європейськими
державами УHP як державного юридичного фактору, що був
протиріччям до реально-формального характеру „конкретної"
УНР — УСРР, яка з часом перейшла в новий символ УССР.
Час існування дипломатичного корпусу України треба хоч по
важливих історичного порядку датах поділити на три основні
періоди: 1) першої республіки, відомої із такою парляментарною
установою, як Українська Центральна Рада (до 29-го квітня 1918
року), 2) за гетьманського устрою (беручи від 3-го травня до 14-го
грудня 1918 року), тобто з актом абдикації гетьмана Павла
Скоропадського в Києві, та 3) за час Директорії, її прибуття до
Києва 19-го грудня 1919 року, і аж до її виїзду
з
останнього міста
УНР Волочиськ, — Закупне та Сатанів — на т.зв. „польську
сторону"
у
галицькі Підволочиськ чи Гусятин, і звідсіль —
особливим поїздом у сторону Варшави та згодом на більш
постійний побут у м. Тарнів (у південній Польщі).
Оперуючи загальними датами, перша доба — республіканська,
під датою „1918" мала сім перших своїх дипломатичних місій
закордоном вже
від
січня (Дон і Кубань) та із березня 1918 року в
Берліні (посольство) і місії в Транскавказькій Федерації (Грузії,
Азербайджані і Вірменії). Окремо існувало в першому розумінні
представництво в Туреччині, місія в Румунії від кінця березня й у
кінці квітня
1918
року посольство у Відні. Не було можливости тоді
весною 1918 року (коли
УНР
була до квітня 1918 року у воєнному
стані з Совєтською Росією) вислати представництва до Болгрії та
хоч консульські репрезентації до семи невтральних держав, які вже
від кінця грудня
мали
напівурядові взаємини
з
Київським
урядом
через свої існуючі консуляти вже в Києві (із царських часів), чи
новостворені (шляхом переносу частин персоналу з їх консульсь
ких станиць, головно із Одеси чи Харкова.
Не було наших місій у Парижі ( 1917/18), Лондоні, хоч ці
держави де факто в перших днях чи в половині січня 1918 року
мали свої дипломатичні місії в Києві поряд півурядових від імени
антантських держав: Англії, Бельгії, Італії, Японії, ЗСА, які мали
військові представництва, і „цивільні" дипломатичні резиденції
(Британія, Франція) та агенції в характері консулятів, серед яких ще
були від імени Греції, а то й Китаю та Португалії. Відомі були теж
представництва чеські, польські, вірменські та Дону.
За гетьманату наш закордонний корпус був правно оформле
ний особливими державними законами, згідно з якими обсада мала
характер повноскладний: 1-го та 2-го розрядів посольств із різними
72