Basic HTML Version
УКРАЇНСЬКИЙ ДИПЛОМАТИЧНИЙ
КОРПУС 1917-1924
(ДО 70-ИХ РОКОВИН ДЕРЖАВНОСТИ)
1919-1989
Написав ВОЛОДИМИР
ТРЕМБЩЬКИЙ
В 70-ліття Державности України 1918-1920-их років не можна
проминути такого важливого факту цього міждержавного розряду:
становища України в її закордонному ресорті, тобто розміщування
по столицях 38-ми держав українських посольств чи дипломатич
них представництв (місій) та консульських станиць (чотирьох
категорій) : генеральних, звичайних, віцеконсульств і консульсь
ких аґентів у виїмковому положенні.
Поряд інших основних принципів державного суверенітету,
дипломатичний ресорт є основним покажчиком реального
державного існування. В ресорті дипломатії українське закордонне
становище — репрезентативний чинник своєї держави — був так
само цінним фактором, як акредитований закордонний посол чи
шеф дипломатичної місії в Києві, тобто з усіма принципами
привілеїв та іммунітетів, як частин дипломатичного протоколу.
Завданням цього еляборату є познайомити нашого читача із
персональним складом закордонного представництва, згідно
найважливіших по розпорядності осіб кожного закордонного
осередку, який
мав
у 50-ти відсотках місце у столицях держав і в
додатку по інших містах держав, де треба було поставити
консульське бюро для економічних, наукових та відомих паспорт
них й опікунчих справ різного характеру.
До цих двох основних закордонних ресортів репрезентації
української держави часом входили чи стояли поряд, окремі місії
Українського Червоного Хреста або Санітарної Служби
УНР,
а
також особливого порядку Військові місії, які могли мати
характер репатріяційний, чи для закупу військових припасів,
устаткувань або медично-санітарних виробів.
70