Basic HTML Version
Ню Йорку „Денник Начальної Команди Української Галицької
Армії" з 12-сторінковим Вступом „Від Видавництва". У тому
непідписаному Вступі я, як член дирекції „Червона Калина" з'ясував
потребу виявляти історичну правду, хоч як вона прикра. Це було на
адресу тих, які твердили, що радше треба замовчати події, які так
яскраво заперечували актові Соборности з 22-го січня 1919 року.
Сумний досвід з Актом Злуки у 1919 році спонукав українського
історика, колишнього старшину формації Січових Стрільців
Василя Кучабського піддати під сумнів тезу ^чи для добра народу
соборність. Він покликувався на історичний прецедент поділеної на
суверенні міста Італії з однією провінцією П'ємонт, з якої ведено
пропаганду з'єднання Італії, що й сталося, коли П'ємонт видав із
себе полководця Ґарібальді й дипломата Кавура (1861). Кучабсь-
кий твердив, що Галичина під пануванням Польщі таки мала змогу
ширити ірреденту української самостійности. Ця теорія постільки
правдива, що і в 1914 і в 1939 роках російські війська (перше білі,
тепер червоні) займали Галичину виключно для того, щоб зліквіду
вати той осередок української самостійницької пропаганди.
Це вже давні часи. Тепер можна тільки дискутувати над
народною мудрістю, яка твердить, що нема лиха, в якому не було б
якоїсь дрібки добра. Соборна неволя у СССР довела до того, що
вирівнялася психіка галичан, волиняків, наддніпрянців і східняків.
Може не на 100 відсотків — особливо наші земляки з Карпатської
України завжди зберігали якусь свою психічну окремішність. І в
Києві чи Харкові говорять про Львів все ще, як про щось досить
відмінне, про клаптик української землі, де люди завжди були
ввічливішими і патріотичнішими, не лякалися говорити на вулиці чи
в крамниці по-українськи, як там, на Наддніпрянщині. Це було ще
перед приходом до влади Міхаїла Горбачова, що його „ґласность"
тепер додала людям відваги. Але і без Горбачова, що його влада все
ще висить на волоску, було відомо, що у XX сторіччі не можна
зденаціоналізувати 50-мільйонову націю, хоч, щоправда, можна
знайти яничарів, можна притупити національно-державну свідо
мість, можна залякати репресіями, — але не всіх і не завжди. Бо
такий один із неписаних законів історії. У 70-ті роковини Акту
соборности віримо, що настане час, коли ідеал суверенної соборної
України таки буде здійснений. У всесвітній історії обов'язує інший
календар як сірих смертних людей. Довго-довго весь Балкан і
найдовше Мадярщина були під владою турків. Чи можна нині
уявити собі, щоб маленька і бідна Туреччина маршувала під Відень і
щойно у битві на Калееберзькій горі (1683 року) зазнала поразки?
Чи можна нині уявити собі, що орди Джінґіс-Хана дійшли були в
XIII сторіччі з Азії аж під Шлезьк, або таке, що араби зайняли були
68