Basic HTML Version
чужої волі, опинилися серед російської, мадярської, словацької чи
польської етнічної групи і зникали як національні одиниці. Інші,
свідоміші, цупко трималися своєї віри й обряду, зберігали правдиві
традиції свого народу, шанували свою Церкву і священиків, щоб не
пропасти в американському „перетоплюючому казані"... А їхали
вони в „Гамерику", щоб заробити дещо грошей, виплатити борг за
проїзд, повернутись в Україну і докупити там кілька моргів поля та
побудувати нову, свою власну хату.
Очевидно, що перші українські поселенці не приїхали сюди з
візієї української держави чи з прагненням розбудови свого
окремішнього суспільного життя. їхня українська свідомість часто-
густо обмежувалась любов'ю стихійною до своїх традицій, звичаїв,
святкувань, танців і передусім пісні, але в них була кріпко
закорінена релігійність, моральність і трудолюбство — чесноти
селянина, що їх знаходимо рясно в оповіданнях Івана Франка. Саме
ці чесноти їхнього характеру, впоряд з їх невсипущою працьовитіс
тю дали їм здорову базу в їхньому родинному і спільнотному житті
на поселеннях, вигорнули з глибин їхніх душ бажання збиратися
разом — в один гуж
г
селянським, практичним і здоровим
розумом розуміючи, що тільки спільно у великому гурті — їхнє
існування і оборона. І Руський, чи то пак —Український Народний
Союз, став віддзеркаленням цієї правди і бажання, став запорукою
його росту, його сили. Всі вони, оці перші українські поселенці,
твердо прямували до мети, здійснювали мрію, клавши цеглину за
цеглиною під фундамент установи- УНС,— що його ювілей цього
року святкуємо.
Після Першої світової війни, в роках 1920-1929, нова
„чумацька" валка прибула до берегів Америки — 40,000 українсь
ких поселенців з Галичини переважно; серед них було небагато
таких, які їхали самого „хліба ради"; поміж ними була більшість
колишніх Усусусів, найсвідомішої верстви людей, яка, не подолав
ши ворога, залишила рідні пороги з думкою з-за моря далі
працювати для визвольної справи. В цьому часі центри української
еміграції поширилися з Пенсильванії до Ню Йорку, Клівленду,
Дітройту й Чикаґо.
Друга еміграція привезла із собою на американський континент
відлуння героїки боїв — окрилених романтикою стрілецьких пісень,
та бажання дальшої праці для свого народу. Бувши вже в Америці,
вона ввесь час втримувала контакт із рідним краєм формою
листування, помішування статтей, що їх надсилали численні автори з
Галичини на чолі з Богданом Лепким, як раніше, перед війною,
надходили до „Свободи" писання — Івана Франка, Наталії
Кобринської, Олеся, Ганни Барвінок і численних інших. Допомагала
59