Basic HTML Version
Грушки, видавця і редактора „Свободи" у Джерзі Ситі, разом із
трьома іншими священиками — о. Іваном Констанкевичем, о.
Теофілем Обушкевичем та о. Амврозієм Полянським — на зборах
постало рішення заснувати Український Народний Союз, тоді ще з
назвою Руський Народний Союз. І саме в той час, не гаючись,
написав о. Грушка згадану вже статтю, яка сколихнула уми і душі
українських поселенців, закликаючи до заснування своєї народної
організації — ,; нам треба її, щоб марно не пропасти".
І аж тоді, коли пройшла відповідна підготова й широкий
розголос серед русинів-українців, що створення такої організації є
на потребу, є просто — „бути чи не бути" їм на цій землі, —скликано
перші основуючі збори. На ці збори вибрано особливий день —
символічний день 22-го лютого 1894 року — день Джорджа
Вашінґтона, батька З'єдинених Стейтів Америки. Про це велике
діло появилось зворушливе повідомлення у „Свободі" з церковно
слов'янським заголовком — „Совершишися". Воно починалось
такими словами: „Дня 22-го лютого 1894 року, того самого дня, в
якому Америка обходить річницю уродин славного Вашінґтона,
неустрашимого борця за волю і права людства, о дев'ятій годині
ранку зійшлись українські священики, делегати українських братств
і патріоти-українці з усіх сторін до української церкви в Шамокіні,
Па., благати Господа Бога, щоб допоміг щасливо почати таке
важливе діло, діло заснування Українського Народного Союзу".
Щоб краще зглибити і зрозуміти, завдяки чому формувався і
зростав УНСоюз, якими течіями пропливав його шлях, треба
накреслити перекрій трьох українських еміграційних хвиль, наплив
українських поселенців, що віддали свій труд і поклали свою печать
у всіх аспектах багатогранного життя цієї установи і воднораз — на
життя усієї української спільноти, поза океаном сущої .
Отже: першу еміграцію з рідного краю виштовхнули економіч
ні злидні, другу і третю (і четверту) — конечність зберегти себе від
ворога, зберегти своє фізичне і національне існування, а багатьох
інших українців — погнала за море можливість і конечність праці
для свого народу, монтування сили України... поза Україною, що
викохала і виростила нас усіх красою своєю, про чар якої пише
вимовно Ліна Костенко в „Марусі Чурай": „Буває, часом сліпну від
краси. Спинюсь, не тямлю, що воно за диво —Оці степи, це небо, ці
ліси, Усе так гарно, чисто, незрадливо, Усе як є —дорога, явори, усе
моє, все зветься Україна. Така краса висока і нетлінна, Що хоч
спинись і з Богом говори".
Більшість українських поселенців з першої еміграції прибула
до Америки поміж 1870 і 1885 роками зі Закарпаття і Гуцульщини,
які в той час були під австрійською монархією. Деякі з перших
поселенців, часто не знаючи ні свого роду ні імени, з власної або
58