Basic HTML Version
одному відкинути від себе нужду, біду, але коли візьметься кілька
людей, то допоможуть нещасливому".
Далі й далі не вгавало, верстало дорогу до сердець українських
поселенців просте, тепле, переконливе слово: „Тому то, браття,
добровільні вигнанці з Рідного краю, з власної батьківщини, з-під
рідної стріхи, лучімся, скупчуймося, єднаймося, і так пізнаємо одне
одного, пізнаємо нашу біду, нашу нужду, наші хиби, наші
недостатки; обміняємось мислями-думками, один одному відкриємо
своє серце і спільно, разом на чужині порадимось про свою біду та
відженемо її від себе спільними силами!"
А відтак о. Г. Грушка — мислитель того часу і людина, яка
мала велике зрозуміння і вирозуміння до своїх безталанних братів-
українців (що їх тодішню малограмотність так влучно окреслює
наш Лесь Мартович у оповіданні ,,Не-читальник"), висунув і
вказав читачеві на конкретні цілі тієї установи, що мала б постати,
щоб „допомагати хворим та виплачувати посмертне. Закладати
читальні і вечірні школи для дорослих. Ширити просвіту між
народом при допомозі дешевих книжечок, як це робиться у старому
краю. Наставати на те, щоб українці брали американські папери та
ставали громадянами цієї землі, на якій живуть. Дальше закладати
політичні клюби та брати живу участь у виборах. Хоронити наш
народ перед чужими п'явками нашого народу".
Завершується ця вікопомна для української еміграції — і тоді і
тепер —• стаття словами промінної надії: ...„бо наш нарід піднесе
свій могучий голос і з усіх сторін відізвуться українці та скажуть:
нам треба Народного Українського Союзу, нам треба пізнатись і
про свою біду порадитись, нам треба триматися купи, нам треба
спільними силами працювати над поліпшенням нашої долі в
далекій чужині, нам треба, щоб марно не пропасти".
Так тоді писала, закликаючи до великого діла „Свобода".
Люди брали в руки газету, читали, застановлялися над отими
словами тим більше, що вони мали певну духовну підготову, бо,
коли оглянемось кілька років назад, у 80-ті роки минулого століття,
то побачимо: із приїздом піонера українського зорганізованого
життя о. Івана Волянського до ЗСА громадське життя українських
емігрантів тут його заходами уже розпочалося, далі й пожвавило
ся, бо вже в рік після прибуття о. Волянського до Америки, 18-го
січня 1885 року, в Шенандоа, Пеннсильванія, засновано перше
Братство св. Миколая, що стало колискою УНСоюзу. А в дальших
роках засновано ще кілька братств — в Шамокіні, в Олифанті і
Мейфілді, — всі в Пеннсильванії — тому, що тут було найбільше
скупчення українців. У 1892 році засновано товариство, так зване
Соєдиненіє греко-католичеських руських братств — і ці братства
відбули спільну конвенцію. Зараз же після конвенції в домі о.
57