Basic HTML Version
боліє над тим браком єдности, братньої любови та єдиномислія. У
цьому ж, власне, Шевченко бачить Руїну, бачить причини наших
постійних невдач.
У 1850 році перервалась на сім років творчість Тараса.
Починається вона наново щойно зі звільненням його із заслання.
Ідея ж єдности, братолюбія, згоди знаходить і далі свій вияв у
творах Шевченка. „У „Подражанії XI Псалму" його душа боліє, що
є так мало людей, які щиро люблять свого брата, а багато більше є
лицемірів, які словами говорять одне, а ділами виявляють щось
інше. Свій вірш він починає словами:
Мій Боже милий! Як то мало
Святих людей на світі стало!
Один на другого кують
Кайдани в серці, а словами,
Медотечивими устами
Цілуються, і часу ждуть,
Чи швидко брата в домовині
З гостей на цвинтар повезуть.
Туга за єдністю, бажання єдности особливо сильно виступають
у кінцевих творах Шевченка. Приблизно на десять місяців перед
своєю смертю Тарас складає молитву, з яких ось така говорить
дуже виразно, чого нам бракує:
Злоначинающих спини,
У пута кутії не куй,
В склепи глибокі не муруй!
А доброзиждущим рукам
І покажи і поможи,
Святую силу низпошли!
А чистих серцем? Коло їх
Постав ти ангели свої
І чистоту їх собцюди!
А всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли!
Шевченко вірить, що врешті те все станеться, і півроку перед
своєю смертю дає вислів цій своїй вірі у словах: „Чи буде правда на
землі? Повинна буть, бо сонце стане, І осквернену землю спалить".
41