Basic HTML Version
разом з ними во врем'я люте станьте дружно та одностайно за свою
Україну.
І знову, прибувши вже до Орської кріпості, Шевченко
повертається до тієї ж теми:
Любітеся, брати мої,
Украйну любіте,
І за неї, безталанну,
Господа моліте!
У тій же Орській кріпості, роздумуючи над програною під
Полтавою, над боєм, у якому переміг росіянин цар Петро І
українського гетьмана Івана і його спільника Шведського короля
Карла XII, Шевченко бачить причину програної, висловлюючи її
дуже ясно:
„...Гордієнко,
Кошовий із Січі,
Веде своїх недобитків
Та плаче, ведучи.
—
Того плаче, що поради
Не подала мати,
Як пшениченьку пожати,
Полтаву достати?
Ой, пожали б, якби були
Одностайне стали,
Та з Хвастовським полковником
Гетьмана єднали .
Гетьмана Мазепу — з хвастівським полковником Семеном
Палієм...
Роз'єднаними силами зробити багато не можна. Треба діяти в
єдності, треба діяти спільно, треба діяти одностайно, треба
єднатись.
Незабаром на засланні у Кос Аралі Шевченко пише вірша, в
якому малює останні хвилини гетьманування Петра Дорошенка.
Це був час, коли українці ділились були аж на три групи: проти
гетьмана Дорошенка інша частина українців вибрала гетьманом
Івана Самойловича (це ті, що Шевченко називав ,,гряззю Моск
ви"), а інша вибрала гетьманом Михайла Ханенка (це „варшавське
сміття", за Шевченком). Із трьох боків руйнували Україну: з
північного заходу поляки з гетьманом Ханенком, зі сходу з-за
Дніпра —москалі з гетьманом Самойловичем, а з півдня — турки і
татари, союзники гетьмана Петра Дорошенка. Шевченко дуже
40