Basic HTML Version
У Шевченка бачимо теж усі риси справжнього провідника:
розум, мужність, невгнутість у прямуванні до наміченої цілі,
почуття справедливости й відповідальности за свою діяльність.
Шевченко дуже добре знає історію України і свого народу, має
свій вироблений погляд на всі його політичні і суспільні справи та
сміливо висуває його перед своїми й чужими як пізнану правду. За
цю правду він станув до боротьби з усіма, хто намагався її закрити
чи зфальшувати, — не злякався навіть коронованих потентатів цього
світу. Карався за неї, мучився, але не каявся, — і витривав до кінця. І
не було сили, яка завернула б чи заломила б його. Не побоявся
царського гніву і кинув в очі усю правду про їхню політику супроти
України. І цієї настанови не змінив навіть після повороту з неволі —
до кінця свого життя.
З неменшою гостротою виступив Шевченко теж проти
польської сваволі й кривд, заподіяних магнатами і шляхтою
українському народові. Тому прославляв він гайдамаків, хвалив
Хмельницького за його подвиги над поляками; гетьманів, що
вислугувалися Польщі назвав „варшавським сміттям".
Не переочив Шевченко і внутрішніх причин трагедії України. З
незвичайною різкістю таврував він тих своїх земляків-перевертнів,
що, вислугуючись Москві, забували свою мову й національність,
„помагали москалеві з матері полатану сорочку знімати".
Полонив він український нарід не тільки своїм полум'яним
словом, але й своєю індивідуальністю як людина, що піднялася
духово високо-високо понад рівень сучасного йому суспільства
своїм характером, своєю ідейністю.
Тому понад портретами всіх українських національних
провідників — князів, гетьманів чи вождів — на всіх національних
святах чи маніфестаціях —ясніє образ найвидатнішого провідника
— Тараса Шевченка. А з прапорів кличуть його слова: „Борітеся —
поборете!... Вставайте, кайдани порвіте!"
БІБЛІОГРАФІЧНІ ПРИМІТКИ
1. В. Старосольський. Теорія нації. 1922, ст. 43.
2. W. Hellpach. Der deutsche Charakter. 1954, S. 192.
3. JI. Білецький. Іван Підкова (Коментар). Т. Шевченко. „Кобзар".
2-ге вид. т. І, 1952, ст. 165.
4. Там же, ст. 166.
5. М. Грушевський. Ілюстрована історія України. 1921, ст. 341.
6. Л. Білецький. „Заступила чорна хмара"... (Коментар). Там же, т. III, 1953,
ст. 465-67.
7. М. Шлемкевич. „Верхи життя і творчости". 1958, ст. 52.
33