Basic HTML Version
славного гетьмана і державного мужа, сповненого любови до
України^ поемі „Заступила чорна хмара та білую хмару". У ній
присвятив він Дорошенкові найтеплішу згадку з усіх гетьманів
України: з'ясував трагізм ідеальних поривів цього гетьмана, його
безвихідне становище й добровільну резиґнацію з влади. Дорошен
ка величає Шевченко „запорозьким братом", „славним Дорошен
ком". „Мов орел той приборканий, Без крил та без волі, Знеміг
славний Дорошенко, Сидячи в неволі".
Професор Дмитро Дорошенко каже, що вірною оцінкою того
гетьмана і його політики Шевченко випередив навіть найвидатні-
ших істориків свого часу. Петро Дорошенко був єдиною світлою
постаттю доби „Руїни". 6)
До гетьман і в -патр і от ів зараховує Шевченко ще Павла
Полуботка, наказного гетьмана України від 1722 року. За
домагання відновити гетьманство був він в 1723 році покликаний до
Петербургу й ув'язнений Петром І у Петропавловській кріпості, де
він і помер. Захист прав України і трагічна доля придбали
Полуботкові славу національного героя в очах тогочасної
української старшини і серед мас українського народу. Дух
Полуботка був живий на Україні ще в першій половині XIX
століття, — про це свідчить „Історія Русів" та історичні праці
Дмитра Бантиш-Каменського і Миколи Маркевича. В поемі „Сон"
Шевченко зображує Полуботка як мученика за волю України,
закатованого Петром І в тюрмі. Полуботок дорікає Петрові:
„Царю проклятий, неситий, Гаспиде лукавий, Що ти зробив з
козаками? Болота засипав благородними кістками, І в темній
темниці Мене, вольного гетьмана, Голодом замучив у кайданах!"
ШЕВЧЕНКО ЯК НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРОВІДНИК
Зображуючи постаті національних провідників України,
Шевченко, як і кожний мистець, вложив у них багато із своєї
благородної духовости. І він сам, коли Україна опинилася без
державности і проводу, над проваллям національної загибелі,
перейняв провід у свої руки, оживив національну свідомість та
вказав шлях і засоби до здобуття волі й державности. Хоч не був
військовим вождем ані державним достойником, проте він здобув
собі свій нарід силою свого духу, заволодів його серцем і думками.
„Вся наша історія після Шевченка — це повільне здійснювання того,
що вже предсказане і передздійснене в його творах", — пише
Микола Шлемкевич. — Шевченко ясніє огненним стовпом у
пустині... Про нього можна сказати, що сказано в Євангелії про
Бога-Слово: „На початку було Слово,... І ним усе було"... Так і на
початку нової української історії було слово Шевченка '.'7)
32