Basic HTML Version
Россю, під Корсунем. Тому в поемі „Чигирин" Шевченко бажає
спокою душі Хмельницького: „Спи, гетьмане, поки встане Правда
на сім світі".
До інших гетьманів, що свідомо йшли на співпрацю з ворогами
України, Шевченко ставиться ще більш зневажливо, ніж до
Хмельницького. Він називає їх „рабами, підніжками і гряззю
Москви", „варшавським сміттям". Це ті, що проливали кров за
ворожу справу „і нам, синам, передали свої кайдани, свою славу."
Івана Скоропадського називає він „дурним гетьманом", Самойло-
вича — „дурним поповичем'*, а про Кирила Розумовського і його
старшин каже, що вони „пудром обсипались і в цариці патинки
лизали".
ПЕТРО ДОРОШЕНКО
До гетьманів-патріотів належить у Шевченка передусім Петро
Дорошенко. Цей гетьман (1665-1676) походив із старого козацького
роду (його дід Михайло був гетьманом на Січі в 1623-28-их роках).
Розумна, шляхетна людина і добрий знавець психіки свого народу,
він змагав до визволення України з-під опіки Москви й Польщі та
об'єднання її під однією булавою. Для здійснення цих плянів
Дорошенко шукав протекторату Туреччини. „Приймаючи булаву з
рук ханських (Дорошенко) вертався до старої гадки Хмельницько
го поставити Україну в невтральне й незалежне становище між
Москвою, Польщею і Туреччиною і запевнити їй повну свободу й
автономію , — пише Михайло Грушевський. — Не вдоволяючись
опікою ханською, він, прикладом Хмельницького слідом,заводить
переговори з Туреччиною та заручається її підмогою"5) Думав він,
що турки не будуть встрявати у внутрішні справи України і вона
зможе жити самостійно. І дійсно, деякий час справи укладалися
згідно з його пляном так, що в 1668 році Дорошенко зміг з'єднати
Україну під одною булавою. Це одначе суперечило політиці
Москви й Польщі й вони своїми інтригами досягнули того, що
лівобережні полки вибрали гетьманом московського ставленика
Івана Самойловича (1672-87), а правобережні —Михайла Ханенка,
ставленика Польщі. Слідом завелася внутрішня міжусобиця з
вмішуванням ворожих військ, що виступали на захист своїх
гетьманів-маріонеток. Україну стали руйнувати також турки,
захищаючи Дорошенка, й настав час т. зв. „Руїни". Дорошенкова
політика — союзу з „бісурменом" була народним масам ненависна,
вони її не підтримали, й Дорошенко, для добра України, зрікся
булави в користь Самойловича.
Шевченко дуже влучно схопив ситуацію тих страшних часів,
збагнув належно становище й ролю Дорошенка й зобразив його як
31