Basic HTML Version
належить Богдан Хмельницький, Іван Скоропадський, Іван
Самойлович, Кирило Розумовський.
Критерій такої оцінки випливає з історіософії Шевченка, в якій
перше місце займає боротьба українського народу з Москвою, що її
він уважав слушно найбільшим історичним і сучасним ворогом
України. Тому й найбільш трагічними подіями в історії України
вважав Шевченко події згадані в його містерії „Великий льох" —
Переяславську угоду, Полтавську поразку та зруйнування Січі. За
свої провини зв'язані з цими подіями караються в містерії три душі-
дівчата: перша за те, що перейшла з повними відрами дорогу
Хмельницькому, коли він їхав у Переяслав присягати цареві
Олексієві} друга душа — що напоїла Петрові І коня після
Полтавської битви; третя —що усміхнулася до цариці Катерини II,
коли та їхала Дніпром після зруйнування Січі.
Зрештою, над цими подіями уболівав Шевченко і в інших
поемах, як „Невольник", „Іржавець", „Суботів", „Чигирин" та в
багатьох інших.
Найбільше уваги присвячує Шевченко Хмельницькому. Цього
гетьмана винуватить він у тому, що підписанням Переяславського
договору закопав він волю України. За цей фатальний крок мати
Україна називає Богадана „нерозумним сином" і жаліє, що не
задушила його ще в колисці („Розрита могила"). В поемі „Суботів"
чуємо докір Хмельницькому, що все віддав москалям, а вони його
ще й лають (Наприклад, у „Великому льоху" московський
чиновник називає Хмельницького „мошенніком"). Через Переяс
лавську угоду Хмельницький має погану славу і серед українсько
го народу (В поемі „Невольник" батько й син співають пісню про
козацьку славу, про Саву Чалого, Ґонту, Залізняка і „про Богдана
недомудра").
Цієї політичної помилки Шевченко не міг простити Хмельниць
кому й до своєї смерти. Поезію „Якби то ти, Богдане п'яний",
написану в 1859-му році — отже два роки перед смертю, — поет
закінчує словами:... „Амінь тобі, великий муже, Великий, славний,
та не дуже!... Якби ти на світ не родивсь, Або в колисці ще упивсь,
То не купав би я в калюжі Тебе преславного".
Бо той, хто не боронив Україну до смерти, не обстояв її
суверенности, а проголосив злуку з Москвою, той не є справжнім
провідником свого народу й заслуговує на догану.
Проте, ця догана не випливає у Шевченка з якогось емоційного
засліплення чи ненависти. Шевченко вміє оцінити і заслуги
Хмельницького. В інших місцях своєї творчости він згадує про
подвиги того гетьмана над Польщею. В „Гайдамаках" благочинний
піп велить пом'янути праведних гетьманів і серед них також
„славного Богдана" та його подвиги під Жовтими Водами, над
ЗО