Basic HTML Version
Москвою, гнаний озброєним не-українцем політруком, щоб не за
Україну, а за її ката вмирати, як колись на Кавказі Яків де Бальмен,
або генерал-майор Яків Кухаренко — обидва сердечні приятелі
Тарасові. Падав не з Євангелієм, бо комуністично-марксистсько-
атеїстичний уряд познищував усі євангелії, які б міг такий
приречений на смерть українець-поет взяти зі собою на фронт, а з
„Кобзарем", бо його ворог боявся заборонити. Так! Шевченків
„Кобзар" був завжди у наших замляків поруч Євангелії. А не стало
її
під Большевією — був сам „Кобзар".
Малі українські діти, співаючи в дитячих світличках чи в
дитячих садках пісню „Батьку, Тарасе", просять у нього сили,
„серце засталити, щоб витривати в тяжкій боротьбі", щоб себе
зміцнити і „поклін любови приносять йому", дуже часто ще не
вміючи читати ніякою мовою.
Усим цим радіємо ми й усе це наших ворогів (і наших
перевертнів) — кидає в шал, що його стараються замаскувати...
кпинами і в намаганні детронізувати Шевченка „по-науково
му"...
Почитання Шевченка серед українців, проте, є масове. І це
дозволяє шевченкознавцям назвати Шевченка „квінтесенцією
українства", символом окремішности не лише нашої літератури,
але й цілого суспільства, бо „такого обожнювання не зазнають від
своїх земляків ні Шекспір, ні Данте, ні Ґете".
Чому й ще раз чому?!
На це питання є багато-пребагато відповідей, але здається
найвлучнішою є оця, нещодавня, що її сказав, на жаль покійний вже
поет Борис Олександрів: „Справа в тому, що Шевченко відмовився
умерти... Ось вже друга сотня років як він простує з нами по всіх
стежках-дорогах нашої історії, незмінно виринаючи всюди, де не
заблукала б жива душа — на Україні й поза Україною, в тяжких
робочих буднях і в святкових днях, у диму фронтових пожарів і над
колискою дитини, в непривітних просторах Сибіру і на шовкових
лугах Полтавщини, на Зеленому Клині і на манітобських чи яких
там преріях... Від колиски до могили. Від ґенерації до генерації
крокує з нами ця по-чумацькому проста і дуже
не проста
Людина, з
кожним кроком зростаючи і могутніючи, мов якась фантастична
луна, що не стихає, а посилюється. В чому справа? Що нове
знаходять у його творах нові покоління? ... Є в Шевченка повною
Мірою те, що ставить його на чолі шеренґи всіх наших, часами
надзвичайних, провідників народу — на чолі нашого походу за
нашу правду, за наше людяне майбутнє ... Сказати, що Шевченко
став нашим прапором — це, звичайно, сказати правду, але це так
само повторити штамп, —казав Олександрів, —Шевченко —це не
19