Basic HTML Version
Микола ковтнув піґулки, подякував і попросив, щоб Катруся
хвилинку затрималася, бо він хоче їй щось сказати. Катруся
згодилась. „Пам'ятаєш, Катрусю, ту ніч, коли я вмирав, а ти мене,
мов рідного батька, рятувала. Ти виявила тоді стільки співчуття і
доброго серця, що я збагнув, що якраз то був найкращий цілющий
лік на моє хворе серце. Ти вибрала собі важку професію, але вір
мені, що твоє добре серце ізцілює твоїх хворих краще, ніж всяка
медицина, і нехай вдячність твоїх хворих буде тобі за це заплатою.
Я прошу тебе дати мені твою адресу, я хочу на Різдво Христове
післати тобі карточку з побажаннями і подякою й буду тобі
посилати такі побажання кожного року, скільки мені тих років ще
Бог дозволить прожити".
Мабуть Катрусі припала до вподоби Миколина мова, бо вона
написала йому свою адресу, сказала „Добраніч" і на диво Миколі, а
ще більше на радість, щиро його поцілувала, кажучи, дякую ,,вері
мач", і поспішила із своїм добрим серцем до хворих, що на нього
чекали, а Микола Гарбуз згадав пісню „Взяв би я бандуру" і
проспівав собі в думці ту стрічку, в якій співається: „Марусино,
серце, пожалій мене!. Візьми моє серце, дай мені своє!" Аж тепер
вповні зрозумів, що ті слова мають глузд, бо дійсно можна комусь
дати своє серце.
Ігор Калинець
САД
Осінній сад, як у дитинстві,
такий високий і прозорий.
Вночі колишуться між листям
ренетами осінні зорі.
І разом з листям-сухозліттям
вони впадуть у жовті трави,
коли у небі раптом віти
засперечаються з вітрами.
І кришталево б'ються зорі,
і прищуть в ніч від них осколки.
Осінній сад такий прозорий,
такий високий...
183