Basic HTML Version
ще й пояснив, що в Миколи т. зв. ангіна серця, серцевого удару не
було.
День минув Миколі у шпиталі швидко. Всі тут метушилися, як
бджоли у вулику. Медсестри, лікарі, технічні специ, що брали кров,
записували биття серця, робили рентгенові знімки; прибиральниці
подавали їжу; сестри стелили ліжка, мили хворих, подавали ліки тощо
Микола дивився за Катрусею Дзвіночком, але її цілий день не
було. Згодом довідався в іншої санітарки, що Кеті працює цей
тиждень на третій зміні і прийде аж уночі.
Пізно увечорі ще подали Миколі пігулки на сон, і він збирався
спокійно заснути, але не міг. Коли це раптом знов стиснуло його
боляче за серце. Він швидко сягнув по пляшечку з маленькими
пігулками, що її поставили біля нього на такий випадок, поклав собі
одну під язик і чекав, що йому полегшає, але біль не меншав.
Поклав він ще одну, але й це не помогло. Врешті коли й по третій
пігулці біль не проходив, а ще й збільшився, він натиснув на ґудзик,
щоб покликати на поміч медсестру. Прибігла Катруся Дзвіночок,
глунула на Миколу стурбовано, розпитала про біль і чи брав
пігулки; Микола зовсім знесилений потакнув уже тільки очима.
Катруся метнулася кудись на хвилину й по хвилинці принесла
впорскувальну голку і сказала: „Я тобі дам укол. Я знаю, що тебе
буде при тому боліти, але по кількох хвилинах все втихне". Біль від
уколу, а ще більше від впроскнення плину в тіло, справді був
пекучий, і серце в Миколи ще більше защеміло, але тоді він глянув
благально на Катрусю і промовив: ,,Я вмираю. . ." Катруся
підложила йому свою тоненьку ручку під голову, підвела ближче до
себе і, наче рідна дитина на свого батька, дивилася стурбовано й
ласкаво Миколі в очі... і раптом у Миколи біль зовсім минув і він
побачив біля себе ті великі сині очі.
Йому стало від того так любо, що аж усміхнувся, і так само до
нього усміхнулися ті добрі очі, що на нього дивилися, а може це вже
тільки йому снилося, бо він запав у глибокий сон.
Вранці збудився Микола зовсім без ніякого болю і якийсь
бадьорий, життєрадісний, наче знову на світ народився. Прийшли
обидва лікарі, обслухали Миколине серце і вдоволено глянули один
на одного і на Миколу-сказали Миколі, що він вночі мав удар серця,
але все пройшло гладко і тепер він буде видужувати, придержую
чись усіх лікарських приписів. Дальші дні і ночі проходили Миколі
без болю, він міцнішав і його врешті повідомили, що за кілька днів
випустять його додому.
За весь той час Катруся Дзвіночок не приходила до нього ні
разу. Аж останньої ночі перед відходом хтось його збудив. Микола
протер очі, дивиться —Катруся. „Пробач, що я тебе збудила, але я
тобі принесла піґулки. Це на твоє серце, щоб воно було здорове".
182