Basic HTML Version
такою ж рурочкою, яку всадила Миколі наче уздечку коневі, але не в
рот, а в ніс, вливався кисень.
І так повезли Миколу до кімнати, де лежали хворі після, перед
чи в самому таки процесі серцевого удару. Там зсунули Миколу з
високого ліжка на звичайне шпитальне ліжко, поприклеювали йому
на груди якісь латки й до тих латок поприкріплювали дроти, що
йшли просто до маленького телевізора, на якому постійно
показувало, як б'ється Миколине серце.
ОЧІ ДІВОЧІ
„Ой, очі, очі дівочі... чи в вас улито якусь отруту, чи може
справді ви знахарі"! Про те, що дівочі очі вміють чарувати, знав
Микола не тільки з народних пісень, але і з власного досвіду, бо й
його колись молодим вчарували одні такі ж карі очі, так що світу
поза ними не бачив... Глянула дівчина, він позирнув, і та одна
хвилина їм позначила цілий вік .
Ті гадки-спомини прийшли Миколі на думку зараз після того,
як до нього приступила медсестра і сказала: „Я називаюся Кеті
Белл. Я твоя санітарка". Після того подала Миколі малесеньку
пігулку і веліла покласти її під язик, мовляв, з того тобі відразу
полегшає. Поправила покривало на ліжку, підсунула подушку, а
при тому глянула Миколі в очі. Микола зазирнув у її очі і аж
здивувався: на нього гляділи два озерця — великі сині очі ласкаво
і стурбовано. Ще причепила біля його подушки біле опластиковане
кружальце і сказала, щоб він натиснув на ґудзик на тому кружальці,
як тільки йому буде чогось потрібно, а вона зараз прийде до нього. І
пішла до інших хворих. Миколі справді полегшало на серці, і він з
цікавістю і вдячністю дивився за медсестрою з добрими синіми
очима, що так само ласкаво і справно обходила інших хворих, що
лежали побіч. В думці пригадав собі Микола її ім'я й прізвище і
переклав собі його по-українськи — Катерина Дзвін, але зараз
відкинув такий переклад, бо до її дрібненької, гнучкої постаті воно
ніяк не пасувало: треба назвати її, подумав, здрібніло по-
українському, хай вона буде в мене називатися Катруся Дзвіночок.
Як гарно, подумав і аж усміхнувся. Пригадав народні пісні про „Очі
дівочі" і спокійний сон сплинув на його повіки.
Ранком прийшов до Миколи священик з Найсвятішими
Дарами, дав йому розгрішення і запричащав. Це дуже скріпило
Миколу на дусі, а від того й на серці йому полегшало. Його домашній
лікар і лікар-спец від серцевих недуг, змірявши його тиск крови,
биття серця і прочитавши звіт, який записали дижурні медсестри
вночі, — веліли зняти з нього „щори", тобто рурку з жили і вуздечку з
носа, що особливо врадувало Миколу, одначе дротів з грудей
Миколи до телевізори не дозволили знімати. Його домашній лікар
181