Basic HTML Version
навіть при нагоді кілька разів намагався натякнути їй про свої
наміри:
— Для тебе, дорогенька, вже час почати нове життя.
— Яким чином? — Алла з надією пильно дивилась на нього.
— Тобі не можна залишатися одинокою... — Він ніяковів і
замовкав.
Коли минуло півтора року від фатальної дати смерти Герберта,
Анатолій почав зауважувати у Алли різку переміну: вона повеселі
шала і на її устах знову заграла чарівна усмішка, а в очах з'явилася
таємнича мрійливість. Анатолій вирішив, що настав зручний час
для поважної розмови. Наближався День Подяки. Алла Мек
Маллен запросила його на індика. Вони будуть одні... Глорія має
іспити і не приїде додому на свято. Здавалося, що все йому сприяло.
Він дуже хвилювався. На цю мить він чекав вісім років. Скільки
разів уявляв себе в ролі нареченого! (Події розгортаються, як на
кіноекрані). Ось він приходить до неї. У нього в руках червоні
троянди, улюблені квіти Алли, і пляшка шампанського. Але саме
освідчення повинно статися лише по обіді. В очікуванні чогось
надзвичайного, неповторного, дуже повільно тягнуться хвилини за
столом, заставленим стравами. Пізніше він їй, як завжди,
допомагає на кухні. Каву вони п'ють у вітальні. І тільки тоді він
скаже їй про своє кохання...
З цією думкою Анатолій натиснув на дзвінок. Двері відчинили
ся і на порозі в елегантній суконці стояла Алла. Як ніколи, здалася
вона йому гарною. її обличчя, очі, низка перлів на шиї — вся вона
випромінювала якесь чарівне сяйво. Як він бажав обійняти її!
Йому треба було зусиль, щоб стримати себе. Але він прислухався до
голосу розуму — події повинні розвиватися за пляном. Він був
неначе суфлером п'єси, що обіцяла стати успішною прем'єрою. Все
пішло так, як він безліч разів передумав: ті ж слова, ті ж рухи...
—Анатолію, дорогий! — вигукнула Алла, ховаючи своє личко
в троянди. — Які вони чудові! Ти завжди такий уважний. Дякую,
дякую тобі щиро, милий.
Вона поцілувала його і, вибачаючись, зникла в кухні, щоб
поставити квіти у воду, а шампанське — на лід.
Але тут трапилося зовсім непередбачене: всупереч текстові
суфлера, дієва особа стала поводитися зовсім інакше. Почалося з
того, що Алла звернулася до когось у кухні:
— Ричард, я хочу познайомити тебе з моїм другом.
Анатоль хотів крикнути їй: „Не так! Ти помилилася!" Але до
нього вже наближався поставний випещений мужчина в окулярах з
роговою оправою.
— Доктор Ричард Линк, — представила його Алла.
177