Basic HTML Version
приєднатися до мене?... Сьогодні на телевізорі передають гру
„Велетнів" з „Кольтами". — 3 сусідньої кімнати почувся голос
коментатора спортового змагання й газартні вигуки болільників. А
Анатолій тим часом намагався зважити свої враження: ніжна,
скромна, поетична жінка, і самопевний, голосний чоловік, який
навіть не обійняв, не поцілував свою дружину після розлуки, що
тривала цілий день. В присутності Герберта Алла зовсім знічувала
ся. Без сумніву, цих двох людей розділяла бездонна прірва. Герберт
не міг зробити її щасливою. Вона у своїй власній хаті була
іноземкою, точніше: людиною з іншої плянети, неначе він її десь
викрав і силою тримає тут. І Яцукові стало незмірно жаль своєї
тендітної землячки, яка перебувала в полоні в замку свого
космічного поневолювача. Чи цей неврівноважений, галасливий
„єнкі" зумів би її зрозуміти і оцінити? — Ніколи. Анатолій тепер не
міг залишити її таку самітну серед цього нагромадження модерніз
му...
Інженер Яцук почав часто бувати у Мек Малленів, де його
завжди радо приймали. Він стоваришувався з їх донькою Ґлорією,
яка мало чим нагадувала свого батька і Жоржа. Хоча її волосся
вилискувало міддю, вона вдалась у матір, чорноброва, з рум'яним і
чистим обличчям. Анатолія вона називала „дядечком".
Чим частіше Яцук зустрічався з Аллою, тим більше він
прагнув, щоб доля їх з'єднала. Це не значило, що він бажав смерти її
чоловікові. Боже борони! Він був порядною людиною. Але було
очевидним для нього, що шлюб між двома такими різними людьми
не може довго проіснувати, — це суперечило б усім законам
природи й логіки, як наприклад, будівництво хмарочоса на піску чи
на болоті. „Якщо до цього часу справа не дійшла до розводу, то
тільки тому, що їх тримала разом їх неповнолітня донька, —
міркував Анатолій. —Але ось пройде кілька років, дівчинка піде до
коледжу, і тоді трапиться неминуче".
— Не докучає тобі самітність? Чи ти непоправний холостяк? —
часом питала його Алла. — Бувають такі, що нізащо не поступля
ться своєю свободою.
— Покищо буде так, як досі, — ухилявся він від прямої
відповіді, — а пізніше побачимо. — Своєму вислову він надавав
важливого значення в надії на те, що землячка зрозуміє прихований
зміст його слів.
Минули роки. Глорія з незграбного підлітка стала гарною
панною. Час посріблив у Герберта скроні, а коротенький Анатоліїв
„ їжачок" значно порідшав та посвітлішав. За цей час він,
зріднившись із родиною Мек Малленів, став її невід' ємною
частиною. З ним радилися у всіх важливих питаннях. Відвідуючи їх,
175