Basic HTML Version
які збігали по стіні вниз до білого килима на підлозі. У віддаленій
частині залі стояв овальної форми стіл, навкруги нього — стільці,
подібні до тих, що в астральній ракеті. Здалося: хто сяде на один з
них — негайно зірветься у височінь.
— Прошу, прошу, влаштовуйтесь зручно, — вказала Алла на
канапу, здіймаючи хутерко. Коли вона виходила до кухні, він
мимовільно зиркнув на її дуже зграбну постать.
Серед цього незвичайного
умеблювання Анатолій
почував себе ніяково. Тут найбільше знайомою і близькою йому
була велетенських розмірів рослина, що розкидала гілля вздовж
скляної стіни. Гість зрадів цьому жителеві Землі, що випадково
потрапив у середовище космосу, і доторкнувся приязно до довгого
листка. Але цей „землянин" віднісся до нього не дуже доброзичли
во і болісно уколов пальця. Анатолій майже ображено відійшов і сів
на канапі, яка являла з себе нагромадження м'яких паралелограмів і
паралелепіпедів. Його погляд зупинився на екзотичному столику
для кави і одночасно акваріюмі. На нім лежала куплена Аллою
книжка. „Якби у 'Кобзаря' були ноги, він би втік звідси, не
обертаючись", — прийшло йому на думку.
Незабаром біля книжки на столику з'явилася горілка, помідо
ровий сік, солоні огірки та інші закуски. Сама господиня розташу
валася нарешті напроти свого гостя. Біля акваріюму неначе
виникла жива оаза. За їхньою розмовою стежили з малюнків на
стінах місяці в різних фазах свого затемнення. Кожного разу, коли
молодий чоловік простягав руку, щоб щось узяти зі столика, із
глибини акваріюму випливала довжелезна, вкрита золотистою
лускою тропічна з'ява з жовтогарячими вусами і такою ж гривкою.
— Це мій пестунчик Жорж, — промовила Алла, — він
страшенно любить пустувати і дуже цікавий до всього, — усміхну
лась вона жартівливо.
Анатолієві ж здавалося, що це створіння рахувало кожний
шматок ковбаси, кожний ковток горілки, які він спрямував до уст.
Але фіналом його відвідин (коли вони вже пили каву) став сам
архітектор Герберт Мек Маллер, височезний і худорлявий„з
вогняно-рудими вусами і чуприною, що непокірно стирчала на
потилиці. Його обличчя і руки були густо всипані золотавим
ластовинням. Анатолій, дивуючись, знайшов у нього разючу
подібність з Жоржем з акваріюму, що за зовнішнім виглядом міг
бути архітекторові двоюрідним братом у мініятюрі.
— Ага! У нас гості! — вигукнув господар весело і, перебивши
свою жінку на півслові, сам голосно представився, поплескавши
Яцука по плечі, і зразу ж подався до бари. Незабаром, вже з чаркою
„скач на скалах", він покликав гостя до себе: — Анатол, бажаєте
174