Basic HTML Version
— Пам' ятаєте, який чудовий краєвид звідти на Дніпро і
Труханів острів!
—Труханів острів, — усміхнувся він своєму минулому, —Туди
ми їздили завжди...
— Купатися, — закінчила Алла, — а у вихідні дні, якщо
дістанеш квиток —... на стадіон „Динамо", — завершив її думку
Анатолій.
Так продовжувалося півтори години. Вони були ніби членами
однієї спортової команди, які думають однаково.
Тільки в часи війни їх шляхи розійшлися: його покликали до
війська, і незабаром він потрапив до полону, а Аллу через два роки
обставини занесли на південь Німеччини.
— Я зразу вгадав, що ви моя землячка, — признався він.
— Тому, що я купила „Кобзаря"?
— Навіть до того — відчув це шостим почуттям...
Інженер-хемік Анатолій Яцук винаймав для себе скромне
мешкання під дахом. Широкоплечий і на вигляд показний, з
круглим по-слов'янськи завжди чисто поголеним обличчям він
користався успіхом у жіноцтва, хоча ні одна з них не зуміла
полонити його серця. Але зараз щось вселяло в нього надію, що ця
жінка поруч з ним, яка зненацька ввірвалася в його життя,
не
залишиться для нього тільки випадковою знайомою.
Кілометри швидко неслись їм назустріч. Розмова розгоралася
як вогнище. Лише в кінці дороги він знав, що Алла одружена і має
дванадцятирічну доньку Ґлор ію. її чоловік — американець-
архітектор Мек Маллен. Це подіяло на Яцука так, ніби йому линули
за комір холодної води. — Ось тому на її лівій руці був (не звиклий
для європейського ока) перстень з білого золота з дрібними
діямантами. Він підніс з сидіння її руку — вона виглядала майже
дитячою в його великій руці, покритій світлим волоссям. В
Анатолія вузьких сірих очах згаснули веселі вогники, коли він
роздивлявся перстень. І тоді він вирішив, що то їх перша і остання
зустріч. Так буде краще, — бо вона одружена. Його серце
стиснулося, коли вони зупинилися на околиці міста перед її
будинком. Алла запропонувала зайти на чашку кави і він, здаючи
собі справу, що того не слід би робити, все ж згодився.
На Яцука, звиклого до звичайних квартир, модерна вітальня
архітектора Мек Маллена зробила разюче враження, — напевно
сам господар немало попрацював над пляном свого дому. Це була
простора заля з суцільною скляною стіною, з височенною так
званою „катедральною" стелею. Господиня повернула вмикач —
світло, посилюючись потрійно, бризнуло із тайників. Зі стелі
глянуло блакитне небо з срібними візерунками геометричних фігур,
173