Basic HTML Version
МОВЧАЗНЕ КОХАННЯ
Написала ЄВГЕНІЯ БОЙКО - ДІМ ЕР
Білі хмари, що нагадували собою снігові замети, блукали на
небі. Аж ось у синій проталині з'явилося сонце. Його скісні
проміння, вирвавшись ніби з пастки, покрили блискучими брижами
ще не замерзле на середині озеро і позолотили маківку церкви. І
світлові ефекти, і тіні під деревами в лісі на другому березі
здавалися сьогодні Анатолієві Яцукові якимись знаменними, коли
він допомагав своїй попутниці сісти до автомашини. Він був
збентежений у передчутті чогось надзвичайного.
Ця мила жінка звернула на себе його увагу в переповненій
людьми залі, де на столах були рядами розкладені книжки, ніжний
профіль, над чорною тонкою бровою, темнорусе кучеряве пасмо,
що вибилося з-під сірого смушкового капелюшка. її уста злегка
ворушилися, коли вона читала вибрану нею книжку. І він ще перед
тим як побачити заголовок — „Кобзар" Шевченка — вже знав,
скоріше інтуїтивно відчув, що вона його землячка. Але він не мав
відваги до неї заговорити. Щойно пізніше в барі, де вона сиділа за
скляночкою „віскі-сауер", Анатолія познайомили з нею його давні
друзі Макарови.
— Алла... — представилася вона.
Він не розчув її прізвища. З розмови виявилося, що вони живуть
в сусідніх містах і що вона приїхала на фарму з Макаровими. Але
тому, що_ останні збиралися тут заночувати, він запропонував
підвезти п додому. Коли ж дізнався, що вона, як і він, з Києва,
почалися спогади про рідне місто.
— Закінчив десятирічку якраз перед війною, — сказав Анато
лій.
— Я також! —вигукнула Алла. —У нас випускний вечір був 18-
го червня, і потім ми цілою клясою ходили на Володимирську гірку
зустрічати схід сонця.
— Звичайно, — то була тридиція всіх випускників.
172