Basic HTML Version
населення та його нижчого духовенства. Тоді австрійський уряд
перевів деякі реформи, якими поліпшено долю уніятського
духовенства. Звільнено Мукачівську дієцезію з-під зверхности
латинського єпископа і зрівняно уніятське духовенство в правах із
римо-католицьким.
У 1784 році Австрія заснувала греко-католицьку семінарію для
галичан і закарпатців. Це пожвавило культурна-релігійне життя на
Закарпатті й викликало своєрідне відродження, яке розвинулося
під впливом нових течій, що саме тоді почали виявлятися в житті
Галичини і впливали теж на Закарпаття. Засновану 1774 року при
церкві св. Варвари у Відні греко-католицьку семінарію для
уніятського духовенства, так зване Барбареум, австрійський уряд
переніс 1784 року до Львова, й вона стала генеральною семінарією
для всіх греко-католиків монархії. Закарпаття стало наче б взірцем
для інших земель України.
На переломі XVIII і XIX століть закарпатські вчені й
письменники займали університетські катедри не тільки у Львові, як
ось Іван Земанчик, А. Павлович, П. Лодій, але і в Росії (той же
Лодій, Іван Орлай, Гр. Балудянський та інші). В час мадярської
революції 1848 року русини і словаки стали по боці Австрії і за те
дістали невеличку автономію. Талановитий і енергійний Адольф
Добрянський зумів зорганізувати закарпатців і був призначений
наджупаном, себто намісником для Угорської Руси. Але він був
москвофіл і заводив у школах і урядах „язичіє". Через те його
реформи не пустили глибшого коріння в народній масі й, коли з
початком 60-их років настала реакція і мадяри дістали в свої руки
владу, то були знищені на Закарпатті всі здобутки революційної
доби. Дуже жвавий рух, викликаний на Закарпатті 1848 року
окупацією московського війська, з відходом московських військ із
краю упав.
У 1918-1919 роках, коли Закарпаття прилучилося до ЧСР
(Чехо-Словацької Республіки), провідні люди Карпатської
України, як монсеньйор д-р Авґустин Волошин, проф. Августин
Штефан, брати Михайло та Юрій Бращайки, о. Омелян Невицький,
Степан Клочурак, брати Климпуші та іншіпрацювали наполегливо
над відродженням країни. Вони своєю невтомною працею
визначили шлях дальшого розвитку Закарпаття та привели його до
славного жовтня 1938 року та героїчного березня 1939 року.
Перші підсумки наполегливої національно-творчої праці
виявилися вже в 1929 році на з' їзді народовецької молоді в
Ужгороді. П'ять років пізніше, 1934 року, на II з'їзді народовецької
молоді в Мукачеві тисячі відродженої молоді заявили в організова
ний спосіб, що стоять на плятформі українського націоналізму.
158