Basic HTML Version
ЗЕМЛЯ, ЩО СТАЛА СИМВОЛОМ
(У 50-РІЧЧЯ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ)
Написав ІВАН БОДНА РУК
Наш рідний край, о любі браття,
Перлина Божа на землі,
Наш край
—
зелене Закарпаття,
Зелені гори в срібній млі...
(Сп. Черкасенко)
Відзначаючись притаманним усім верховинцям консерватиз
мом, наші закарпатські брати, не зважаючи на тяжкий гніт мадярів,
зберегли своє національне обличчя і мову. Релігійними осередками,
які відограли в їх житті величезну ролю, були монастирі св.
Миколая в Мукачеві і св. Михайла під Мармарошем. Довгий час під
церковним оглядом закарпатці жили спільним життям з сусідньою
Галичиною, підлягаючи перемиському єпископові. Пізніше була
створена самостійна єпархія в Мукачеві.
Завдяки своєму консерватизмові закарпатці зберегли в себе
багато рукописних пам'яток нашого старого письменства, які
свідчать про тісні культурні взаємини з Галичиною, а навіть із
Наддніпрянщиною. Вони довше, ніж українці інших наших земель,
трималися православ'я і не хотіли прийняти Унії. Мукачівсь
кий монастир став уніятським щойно в першій половині XVIII
століття. Унію прийняла тоді майже вся західня частина країни,
тільки Мармароська округа залишилася ще довго православною,
спираючись на сусідню православну Молдавію. Тут ще в 1760 роках
прокинувся востаннє сильний рух за православ ' ям, що дуже
затривожило Австрію,, і вона почала дошукуватися причин того
руху. Розслід виявив тяжке матеріяльне й культурне положення
157