Basic HTML Version
шакала. Як виявилося, його найпершим обов'язком було створити
„бригаду", яка забирала мерців до приміщення „дезкамери"
(дезинфекційна кімната), а там капітан-лікар Воронов своє зробить:
поздіймає із задубілих пальців перстені, долотом повиколупуе із
задубілих уст золоті зуби. Цей інспектор праці приходить щоночі,
постійно перечислює ще живих в'язнів і записує на дерев'яній дошці
імена фахівців, потішаючи кожного: „Нічєво, будеш работать..."
Крім Воронова та Алексесва, ніби лікаря і такого самого
інспектора,нами цікавилась ціла низка гієн: начальник концтабору
Симьйон Беркович, майор НКВД; його підручний капітан
Семйонов. В'язні пізнали Берковича з Відня... — лисий, з великим
ротом, довгим загнутим носом нагадував кровожадну шельму чи
якогось пірата; Міхаїл Тіхонов, ,,лейтенант"-політрук,і його
помічниця Роза Шнайдер, і декілько , ,сержантів"-вартових
концтабору, — всі вони, як ненажерливі нічні хижаки, так і
норовили щось хапнути від в'язнів.
Ми жили в мертвецькій атмосфері кладовища, всі ми були без
надії. У приміщені, де я був, перебували крім українців кілька
визначних людей, горожан Чехо-Словаччини і Европи: голляндець,
еспанець, ірляндець, італієць з Неаполя, декілька монахів-
священиків і теж один жид з Бельгії, — всі вони побували в
німецьких концтаборах, залишившись живими, шукали дороги
додому. Всі вони з переконанням говорили, що в німецьких
кацетах була відносно більша можливість пережити лихо, аніж
під енкаведистами. Тут невільники не могли листуватися з рідними,
не мали можливости нічого читати й не мали зв'язків зі світом.
На лівому рукаві ми, невільники, носили нашивку ,,СК", що
означало ,,спеціяльний контінгент". Ходили чутки, що наш
концтабір був призначений на повільне фізичне знищення.
Інспектор „труда" скоро постарався молодших невільників завдати
до копалень вугілля; інших в'язнів і немічних — вигнали працювати
в колгоспи та при будовах. Ми вставали рано, пів до шостої,
пів до сьомої — збірка біля воріт без огляду на погоду. Вихід за
„проходну" починався з кількакратним рахуванням і перерахову
ванням в'язнів, — все це відбувалося з криком і побоями. Після
уложення чоти по п'ять у ряді, енкаведист приказував: „Вніманіє
шаг влєво, шаг вправо, конвой прінімаєт оружіє, понялі!".. Се
означало, що в'язні мусіли крокувати по болоті, не раз у воді. Під
землею, в копальні на 900 метрів глибини, людина почувалася, як
над пропастю, — бачила тільки смерть і думала, що кінець її життя
близько.
Після восьми годин праці в шахті, без обіду, в'язні поверталися
до концтабору, де інспектор Авраам Алексеєв приказував ще дві
152