Basic HTML Version
години носити цеглу на рівень другого поверху для енкаведистів. На
вечерю в'язні одержували з віконця
400
грамів чорного поганого
хліба і потім ,,зупу" — рідку капустяну юшку з ячменем. Від
пост ійного голоду, тяжкої праці та страшних нелюдських
гігієнічних умов — багато людей втратило зуби — самі собі їх
пальцями витягали; інші мучилися сліпотою, червінкою та
іншими
хворобами. Протягом декількох тижнів такого животіння люди
почорніли, посивіли,
скорчилися, — виглядали
на'20 років
старшими, згорбилися. Варварські знущання, морення голодом
і
виснаження довели до того, що за неповних два роки з трьох тисяч
невільників залишилася ще здібних до праці одна четвертина, а
приблизно 500 — були ослаблені, хворі. Вільшина привезених вже
давно не жили. Деякі з них покінчили життя самогубством.
В'язні мучилися серед жахливих побутових умовин. Я не мав
певного місця і на підлозі, де ми спали, і не мав я ніякого покривала.
Мебе обгорнуло почуття зайвости. З усією свідомістю відчував я
страшну порожнечу... Кожного дня у копальні я передбачував
смерть.
У цьому стражданні я пригадував собі діточі літа з дідусем,
думав про родинний дім, про любих родичів. Пригадав я, як мама
вчила мене молитися, — ясно дивився на образ, як ангел-хорони-
тель проводить хлопця по мості через чистеньку річку. Цей наш
образ так мене врадував, що я забув, де я знахожуся, і від того дня
упевнював себе, що лихо пропаде. Не раз сам собі говорив вголос:
се моя особиста судьба; я не сам — мільйони таких, як як, християн
мучаться в концтаборах смерти. Все сталося з Божої волі, може за
гріхи моїх
предків... Мене мучило й те, що я дослівно не знав, защо
мене сюди запроторили. Відчував зневіру й сумнів до самого себе.
Відтак прийшов до переконання, що заслання — це ніщо інше,
як
пляноване нищення християн, а
у
нашому випадку —нас нищать як
українську національно-біологічну субстанцію... Ми молимося, і
людськістю стараємося відганяти диявольські сили, але не хочемо
усвідомити дійсности.
Боже Провидіння допомогло мені. Мені судилося таки
пережити дві тисячі днів пекла на землі. Віра в Бога, як завершення
добра й краси, стала твердою остоєю у невідрадних хвилинах
життя. Дякую Богу — я досягнув волю, повне краси життя, вік
дозрівання — останній відтинок. Пора запрошує всіх нас
призадуматись...
153