Basic HTML Version
Однієї суботи мене покликали до міської управи щось
перекласти. Енкаведист-майор швидко відібрав мої папери, кинув
мене у пивницю, де ще тієї ночі стали мене мучити... „гаварі!"
(говори, признавайся).
Вже у концтаборі я довідався, що в Празі ув'язнили багатьох
моїх земляків, між ними о. д-ра Августина Волошина, президента
Карпатської України; д- ра Долинай, лікаря; Стефана Клочурака;
проф. Чаплю. Смерш по всій Чехо-Словаччині вів нагінку на всіх
українців, навіть на тих, що служили в рядах чехо-словацької армії
та були урядовцями.
Пишу про 9-те березня 1945 року. Потяг смерти дійшов до
місця свого призначення. У Донбасі вирує шалена хурделиця.
Ціпить лютий мороз. Тут уже ніхто нас не знайде — ні генерал
Свобода, ні президент Бенеш. Енкаведисти відчиняють вагони й
виштовхують в'язнів, привезених з „визволеного" Закарпаття на
відбудову вугільного басейну, на відбудову російсько-комуністич
ної імперії. Дикий крик. Б'ють прикладом рушниці куди попало і
стріляють... Ідемо пішки до концтабору, до катівні. Доходимо не
всі: знесилення, мороз, куля в потилицю звільнила багатьох від
дальшої муки. Катюги енкаведисти зі сторожі накидаються, як
шакали, на мертвих і добитих, і стягають з них одяг і взуття.
Панорама — простір концтабору, обнесений трьома рядами
колючого дроту. На кожному розі сторожові вишки (вежі) з
кулеметами: „безпека" для невільників запевнена... Загнали нас до
занедбаного приміщення, брудного й неогріваного. Уклали на
голу підлогу... відпочивати. Цілий день ми нічого не їли ані не пили.
Аж серед ночі на 10-те березня — тепла страва: мутна вода, що
пахне розвареною квасолею, а на додаток — побиття, штурхани від
енкаведистів, котрі вривалися до цього нашого нещасного
мешкання, щоб викрадати у безборонних в'язнів речі, годинники та
взуття. Від морозу і голоду люди просто замерзали. Протягом тієї
ночі померло 46 в'язнів.
Аж по кількох днях такого „відпочинку", знову — під час
нічного огляду — звідкись узявся ніби якийсь лікар Воронов —
злющий на вигляд, з грубими рисами обличчя, тупим поглядом,
вузьким чолом, із зачіскою їжака. Оглянувши „на ходу" хворого,
визначав: „Нічево, будєш работать врєменно ілі падохнсшь".
—От порада і розрада та ліки на лікування... Невільники спали
на підлозі, не мали чим укриватися, багато хто не мали теплого
одягу ані взуття. Санітарно-гігієнічні умовини були просто звірячі;
від нечистоти, червінки та інших хворіб десяткамки умирали...
З'явився новий катюга — інспектор праці Аврам Алексеєв.
Його личина: гадюча голова, довгий ніс, лисий, підла усмішка, очі
151